Українське заможне селянство в умовах «воєнного комунізму»: класовий ворог більшовизму

Кучер, В. (2025). Українське заможне селянство в умовах «воєнного комунізму»: класовий ворог більшовизму. Етнічна історія народів Європи, (77), 125–140. https://doi.org/10.17721/2518-1270.2025.77.12

Поступальний розвиток суспільства неможливий без осмислення та усвідомлення досвіду минулого. У непростому історичному процесі існують постійно діючі чинники, які не просто пов’язують минуле із сьогоденням, а й значною мірою детермінують сучасність історією. Варто зауважити, що з появою сучасних уявлень про науку, як спосіб пізнання і пояснення навколишнього світу та людини в ньому, історія сільського господарства, селянина, як продуцента сільськогосподарської продукції займає визначальне місце в процесі вивчення досвіду раціонального використання українських чорноземів, забезпечення українським селянством продовольчої безпеки держави. Українське селянство становить першооснову нації, є носієм національного коду, ідентичності, духовності. Впродовж століть селянством нагромаджено багатющий досвід організації сільського життя, побуту, традицій, сільськогосподарської діяльності на власному подвірно-родинному земельному наділі. Особливий інтерес у дослідників викликає історія сільського господарства часів російської революції, започаткованої захопленням влади більшовиками у жовтні 1917 р. Відомо, що головним пунктом комуністичної доктрини, розробленої В. Леніним, було знищення товарно-ринкових відносин, ліквідація придатної власності на засоби виробництва. Це відкривало шлях до позаекономічного примусу над величезною масою сільського населення. Аграрна політика більшовиків, спрямована проти капіталістичного способу виробництва, випливала з ленінської теорії про переваги колективної власності над приватним селянським землеволодінням. Знищивши поміщицьку земельну власність, більшовики поставили за мету ліквідувати незалежних виробників в особі заможних землеробів. В. Ленін, щодо сільських продуктивних господарів, які виробляли значну частку хліба, продуктів сільського господарства, застосовував брутальні назвиська: «сільська буржуазія», «сільські багаті», «експлуататори», «кровопивці», «вампіри», «п’явки», «павуки», «вороги радянської влади» тощо. У такий спосіб з українського заможного селянина було сформовано негативний образ куркуля, який наживався на експлуатації найманої робочої сили. Але ж відомо, що цей прошарок українського села тяжкою працею своєї родини, іноді наймаючи одного – двох робітників, досягнув певних успіхів у своїй непростій господарській діяльності, набув статусу заможного сільського господаря, з якого більшовики зробили ворога радянської влади.