Теорія та практика креативності: виклики пандемічного періоду

Zhyvohliadova I. V. Theory and practice of creativity: challenges of the "pandemic times". Українські культурологічні студії. 2021. № 1 (8). С. 41-45.

Присвячено аналізу проблеми адаптації мистецького середовища до викликів глобальної кризи співтворчості, що спричинена сучасною пандемічною ситуацією. Зазначено, що істотні зміни, які характеризують сучасну соціально-культурну ситуацію, визначили посилену увагу науковців – теоретиків та практиків мистецького світу, до проблем гуманітаризації всіх напрямів людської діяльності, зокрема і її комунікативної складової. Проблема фізичного виживання людства в умовах глобальної пандемії перетворилася на проблему виживання світу мистецтва, його акторів, проблему свободи і доступності художньої комунікації як суспільного блага: мистецтво стає дедалі більш суспільно необхідним для подолання іншої епідемії – "епідемії самотності". Дослідження ґрунтується на розумінні того, що в цих надзвичайних обставинах саме співтворчість стає дієвою формою культурного опору соціальному дистанціюванню, протидії хаосу думок, почуттів та дій. Це суспільно важливий процес піднесення чуттєво-емоційної комунікації до вищих рівнів діалогічного естетичного освоєння світу.
Здійснено аналіз колективних зусиль найвідоміших музеїв світу з підтримання світу мистецтва завдяки креативізації форм і способів художньої комунікації та її підтримки. Стале майбутнє мистецтва отримує ресурси, що відкриваються завдяки накопиченню культурного капіталу солідарних дій музейних й інших організацій та уважного ставлення до їхньої якості у процесі впровадження інновацій. Пошуки способів художньої комунікації в період збільшення соціальної дистанції примусили музеї не тільки діджиталізувати предметну частину власних художніх експозиційних скарбниць, але й працювати над кардинальною зміною форматів подій. Завдяки перетворенню сучасних галерей та музеїв на інклюзивні простори історія мистецтва, представлена сучасними музейними практиками, усупереч аргументам життя отримує нове дихання, яскраво демонструючи сталість ресурсів досвіду індивідуальної та спільної креативності.
Зроблено висновок, що період "кризової креативності" стає не просто часом відповідей на зовнішні виклики, що назрівали роками, а часом самоорганізації, самовпорядкування світу мистецтва (музеїв, художніх галерей, артіндустрії, творчості окремих митців). Цей безпрецедентний час потребував знаходження нових моделей співтворчості. Вони випробовуються на спроможність створювати умови для збереження, підтримання й обміну культури особистісних переживань у реальному часі, що сформована попередньою історією діалогу – творчого спілкування автора і глядача. Межі творів мистецтва і виставкових просторів, що звужені фізичною відсутністю глядачів, усуваються завдяки розширенню живого контенту за допомогою впровадження інноваційних форм творчої комунікації.