Відтворення лексико-стилістичних домінант української художньої прози другої половини хх століття перекладачами-емігрантами
Тип публікації :
Дисертація
Дата випуску :
2015
Автор(и) :
Шум Ольга Володимирівна
Науковий(і) керівник(и)/редактор(и) :
Кияк Тарас Романович
Мова основного тексту :
ua
eKNUTSHIR URL :
Цитування :
[APA 7] Шум, О. В. (2015). Відтворення лексико-стилістичних домінант української художньої прози другої половини хх століття перекладачами-емігрантами [Дис. канд. філол. наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка]. eKNUTSHIR. https://ir.library.knu.ua/handle/123456789/4503
[ДСТУ] Шум О. В. Відтворення лексико-стилістичних домінант української художньої прози другої половини хх століття перекладачами-емігрантами : дис. … канд. філол. наук : 03 Гуманітарні науки. Київ, 2015. 22 с. URL: https://ir.library.knu.ua/handle/123456789/4503 (дата звернення: 25.07.2026).
Кожен перекладач по-своєму підходить до інтерпретації чужомовного тексту, зі своєю індивідуальністю, неповторністю та своїм особливим умінням інтерпретувати текст оригіналу. Саме тому сучасний транслятор повинен однаково добре бути ознайомленим із особливостями культур мови оригіналу та перекладу, тобто бути «міжкультурно компетентним» фахівцем, що, не в останню чергу, сприяє чіткому визначенню авторського задуму, а відтак і досягненню максимально наближеного до дії оригіналу прагматичного впливу на читача тексту перекладу.
У науковому дослідженні здійснено аналіз творів україномовних письменників другої половини ХХ століття та їхніх німецькомовних перекладів із метою визначення рис індивідуальної майстерності перекладача при відтворенні авторського ідіостилю. Задля досягнення загальної мети дослідження було розглянуто:
1. Поняття ідіостиль (індивідуальний стиль) та ідіолект тісно пов’язані між собою, оскільки є відмінними характеристиками конкретної особистості. Ідіолект – це поняття вужче і визначається як індивідуальне мовлення конкретного носія мови (сукупність мовних форм індивіда, його мовна практика). Ідіостиль – це ширше поняття, яке об’єднує у собі поєднання мовно-виражальних засобів, які виконують естетичну функцію. Це стиль мови і стиль мовлення, система змістовних і формальних лінгвістичних характеристик ідіолекту індивіда, загалом, чи його мови в рамках певних мовних жанрів.
У дослідженні категорій адекватності та еквівалентності прийнято під еквівалентним художнім перекладом розглядати переклад художнього твору іноземною мовою, здійснюваний перекладачем із відтворенням, максимально наближеної до оригіналу, форми. Адекватним художнім перекладом дослідники називають переклад художнього твору засобами іноземної мови,
здійснюваний перекладачем із метою відтворення єдності змісту оригіналу, враховуючи цілі тексту-джерела та зберігаючи ідіостиль автора.
2. У ході нашого дослідження ми доходимо висновку, що проблема теорії скопосу у художньому перекладі виникає ще на етапі доперекладацького аналізу. Для будь-якого перекладача важливим є попереднє визначення цілі, яку перед собою ставив автор, а відтак, окреслення кінцевого результату, який має спричинити переклад на читача. Саме від цього залежить вибір подальшої стратегії перекладу задля відповідності очікуванням читача.
Ключові слова: художній переклад, літературні взаємини, особистість перекладача, мета перекладу, адекватність, еквівалентність, когезія, когерентність, теорія скопосу, ономастика, фразеологія, колірна лексика, авторські неологізми, розмовно-побутова лексика.
У науковому дослідженні здійснено аналіз творів україномовних письменників другої половини ХХ століття та їхніх німецькомовних перекладів із метою визначення рис індивідуальної майстерності перекладача при відтворенні авторського ідіостилю. Задля досягнення загальної мети дослідження було розглянуто:
1. Поняття ідіостиль (індивідуальний стиль) та ідіолект тісно пов’язані між собою, оскільки є відмінними характеристиками конкретної особистості. Ідіолект – це поняття вужче і визначається як індивідуальне мовлення конкретного носія мови (сукупність мовних форм індивіда, його мовна практика). Ідіостиль – це ширше поняття, яке об’єднує у собі поєднання мовно-виражальних засобів, які виконують естетичну функцію. Це стиль мови і стиль мовлення, система змістовних і формальних лінгвістичних характеристик ідіолекту індивіда, загалом, чи його мови в рамках певних мовних жанрів.
У дослідженні категорій адекватності та еквівалентності прийнято під еквівалентним художнім перекладом розглядати переклад художнього твору іноземною мовою, здійснюваний перекладачем із відтворенням, максимально наближеної до оригіналу, форми. Адекватним художнім перекладом дослідники називають переклад художнього твору засобами іноземної мови,
здійснюваний перекладачем із метою відтворення єдності змісту оригіналу, враховуючи цілі тексту-джерела та зберігаючи ідіостиль автора.
2. У ході нашого дослідження ми доходимо висновку, що проблема теорії скопосу у художньому перекладі виникає ще на етапі доперекладацького аналізу. Для будь-якого перекладача важливим є попереднє визначення цілі, яку перед собою ставив автор, а відтак, окреслення кінцевого результату, який має спричинити переклад на читача. Саме від цього залежить вибір подальшої стратегії перекладу задля відповідності очікуванням читача.
Ключові слова: художній переклад, літературні взаємини, особистість перекладача, мета перекладу, адекватність, еквівалентність, когезія, когерентність, теорія скопосу, ономастика, фразеологія, колірна лексика, авторські неологізми, розмовно-побутова лексика.
Галузі знань та спеціальності :
03 Гуманітарні науки
035 Філологія
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
1.58 MB
Контрольна сума :
(MD5):996508d2d3e89b7f4a3ef8bf318d3b5e
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International