Містифікація «Порфирій горотак» в еміграційному літературному процесі 1940-х років

Посилена увага сучасної літературознавчої науки до замовчуваних за радянських часів сторінок літературного процесу, серед яких – література періоду Ді-Пі, зумовила появу дисертації. Маловивчений жанр літературної містифікації викликав інтерес до спільного проекту Леоніда Мосендза і Юрія Клена, що втілився в образі Порфирія Горотака і його збірці «Дияболічні параболи».
У дисертації обґрунтовано, що Порфирій Горотак за всім жанровими ознаками – літературна містифікація, а не спільний псевдонім Леоніда Мосендза і Юрія Клена. Цю тезу потверджує подвійна творчість письменників, які створили образ, біографію, надрукували окремі поезії в тогочасній еміграційній періодиці й видали збірку під іменем вигаданого персонажа. Запропоноване в дисертації визначення, згідно з яким містифікація – це не тільки художній твір, а й цілісність етапів задуму, рецепції, розвінчання тощо, актуалізує роль контексту в розумінні аналізованого явища, а також визначає важливість прийомів стилізації й пародії в настанові на притаманну містифікації полідіалогічність.
Проаналізувавши існуючі визначення містифікацій, пропонуємо своє, за яким містифікація – це письменницька стратегія, що передбачає настанову на недовіру до оповідача, втілена в художньому творі, оприлюдненому під іменем вигаданого, ретельно розробленого образу. При цьому містифікація постає як цілісність етапів задуму, розробки образу, публікації тексту, розвінчання й рецепції і є рухом від контексту до твору і назад до контексту. Таким чином, для глибшого розуміння містифікації необхідно знати контекст, вміти прослідковувати інтертекстуальні зв’язки і розуміти мотиви створення.
Містифікація – рідкісний письменницький вибір, хоча в історії української літератури такі випадки траплялися. Найвідомішими містифікаціями є «Велесова книга», «Кобзар Дармограй» Тараса Шевченка, «Зів’яле листя» Івана Франка, «Едвард Стріха» Костя Буревія, «Порфирій Горотак» Леоніда Мосендза і Юрія Клена, містифікації Юрія Винничука.
У результаті дослідження теоретичного підґрунтя літературних містифікацій виявилося, що через недостатнє вивчення явища трапляються випадки неточної кваліфікації деяких містифікацій, приміром, як літературних масок чи псевдонімів. Скажімо, «Кобзаря Дармограя» вважають псевдонімом Тараса Шевченка, хоча точніше було б назвати його містифікацією, адже, вивчивши листи Шевченка, можна дійти висновку, що письменник створив образ Дармограя як свого бідного протеже і під його іменем намагався надрукувати в тогочасній періодиці свої дебютні прозові твори. Хоч містифікація і псевдонім мають важливу спільну ознаку – бажання приховати справжнє ім’я автора, все ж містифікація є породженням подвійної творчості, коли автор ретельно продумує не тільки твір, а й образ, наділяє його психологічними характеристиками, елементами життєпису, світоглядними переконаннями тощо. Псевдонім же позбавлений згаданих рис, його функція переважно полягає тільки в тому, щоб завуалювати або й приховати особу реального автора. Усі згадані ознаки містить містифікація «Порфирій Горотак» Леоніда Мосендза і Юрія Клена.

Ключові слова: містифікація, пародія, еміграція, Ді-Пі, мандрівні мотиви, стилізація.

Шкарлута Т. М. Містифікація «Порфирій горотак» в еміграційному літературному процесі 1940-х років : дис. ... канд. філол. наук : 10.01.01 українська література / Шкарлута Тетяна Миколаївна. - Київ, 2017. - 204 с.