ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: СИНЕРГЕТИЧНИЙ ПІДХІД

Vlasenko (Власенко Федір Павлович), F., Levcheniuk (Левченюк Євгенія Вікторівна), E., Tovmash (Товмаш Дмитро Анатолійович), D. (2020). FEATURES OF THE CULTURAL TRANSFORMATION OF UKRAINIAN SOCIETY: A SYNERGISTIC APPROACH. Політологічний вісник(85), 23–36. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2020.85.23-36

У статті зроблена спроба окреслити сутність трансформаційних процесів в українській культурі. Проаналізовано як позитивні, так і негативні явища в культурній сфері сучасного українського суспільства. Здійснено аналіз культури з точки зору синергетичного підходу, який спирається на положення холізму, визнання цілісності культури як її іманентної властивості, що підтримується завдяки і всупереч диференціації й інтеграції, зміні нестійкості і стабільності, якісним змінам, пов’язаним з виникненням нових утворень та збереженням традиційного підґрунтя в культурі. Наголошується, що велика ймовірність виникнення нових культурних форм й інститутів культури ще не гарантує подолання соціальної нестабільності. Рівень хаотизації і ризику зростає в ситуації змін зовнішнього для соціокультурного організму контексту і відповідних змін культури в суспільстві. Обґрунтовано, що діалектичний зв'язок «хаотизації і ризику», однобічне трактування соціокультурної нестабільності виникає з недооцінки можливостей культури, безлічі її складових як антропосоціокультурних систем, що самоорганізуються.Доведено, що соціокультурні процеси самоорганізації допускають певну міру впливу на них, тому що на одному з етапів розвитку «міра хаосу» і «міра порядку» порушуються, завдяки чому спонтанність, неструктурованість змін сприяють формуванню «помилкових аттракторів», підсилюють негативні процеси і тенденції. Осмислення єдності всіх складових соціокультурної сфери в інтегральній системі соціокультурної реальності створює передумови для регулювання суперечливих культурно-транформаційних процесів. Одним із таких механізмів державного регулювання є культурна політика.На основі порівняння основних засад культурної політики України і країн Європейського Союзу констатовано, що в останніх утверджуються концепції «державно-приватного партнерства» і «розподілу зусиль» між державними і позадержавними джерелами фінансування культури. Одним із головних завдань культурної політики стало прагнення до демократизації, децентралізації і розвитку культурного життя населення в цілому. В українському суспільстві активізуються процеси самоорганізації в культурі, наявні прояви нового соціального порядку — громадянського суспільства і його соціокультурних інститутів, правової держави, заснованої на демократичних принципах.