Стаціонарні дослідження динаміки природних територіальних комплексів в Україні, Грузії і Росії

Мельник Ю. В. Стаціонарні дослідження динаміки природних територіальних комплексів в Україні, Грузії і Росії. Фізична географія та геоморфологія. 2017. Вип. 2 (86). С. 13-24.

Поняття стани та динаміка природних територіальних комплексів (ПТК), які пов’язані з вивченням їхньої часової структури використовуються у ландшафтознавстві з середини ХХ століття. Спочатку часові зміни геокомплексів називались «ритмікою», яку пов’язували з добовими, сезонними, річними і багаторічними часовими проміжками. Одним із перших поняття «динаміка геосистем» обґрунтував В.Б. Сочава. Спільно з В.Б. Сочавою, стаціонарними дослідженнями в Сибірі займався А.А. Краукліс, який встановив, що головним фактором формування зв’язків між геокомплексами є наявність вільної енергії. У 70-х і 80-х роках ХХ століття відбулося становлення вчення про динаміку геокомплексів. Зокрема, Н.Л. Беручашвілі на основі досліджень на Марткопському стаціонарі у межах Великого Кавказу, розробив ряд теоретичних положень і оригінальну методику дослідження динаміки і станів ПТК. Ключовим у понятті динаміки геокомплексів Н.Л. Беручашвілі вважав «стекси» або ж добові стани, на основі яких він розробив вчення про «етологію» ландшафтів та здійснив класифікацію стексів Великого Кавказу. Низку нових теоретичних положень пов’язаних з вивченням динаміки ПТК та методику її дослідження запропонувала І.І. Мамай, під керівництвом якої проводилися дослідження на ландшафтному стаціонарі у Мещері. З початку 80-х динаміка та стани геокомплексів вивчались на Димерському стаціонарі, що знаходиться на Київському Поліссі поблизу м. Києва під керівництвом А.М.Маринича. Накопичені дані з геохімії геокомплексів Димерського стаціонару, за весь період спостережень, дозволяють зробити порівняння динамічних змін ландшафтів до і після Чорнобильської катастрофи. З кінця 60-х років у межах Українського Розточчя проводяться стаціонарні дослідження станів та динаміки геокомплексів на Розтоцькому ландшафтно-геофізичному стаціонарі, під керівництвом Б.П. Мухи, а з кінця 70-х років у межах ландшафту Чорногора, в Українських Карпатах, на Чорногірському географічному стаціонарі під керівництвом Г.П. Міллера та А.В. Мельника (з 1993 р.).