ФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ-РУСИ, ІДЕОЛОГІЧНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇЇ ЦІЛІСНОСТІ ТА УДІЛЬНА РОЗДРОБЛЕНІСТЬ

Захарченко, П., Мірошниченко, М. (2022). THE FORMATION OF THE TERRITORY OF UKRAINE-RUS, THE IDEOLOGICAL AND LEGAL ENSURE OF ITS INTEGRITY AND PARTICULAR FRAGMENTATION. Вісник кримінального судочинства(1), 170–181. https://doi.org/10.17721/2413-5372.2022.1-2/170-181

Стаття знайомить читацький загал із особливостями становлення території ранньосередньовічної імперії України-Руси, її маркування, правове та ідеологічне забезпечення її централізації, удільну роздобленість, що стала однієї із причин її розпаду. Автори приходять до висновку, що в основу структуризації державної влади в Україні-Руси були покладені перетворення князя Володимира Великого, який провів адміністративну, військову, земельну, фінансову, релігійну, судову реформи. В основі реформ лежали територіальний принцип політичної консолідації суб’єктів, що утворювали Україну-Русь, родовий принцип володіння та захисту її територій представниками правлячого роду Рюриковичів, принцип утвердження державотворчої ідеології задля забезпечення її цілісності та династичний принцип зміцнення на міжнародному рівні. У політичному вимірі реформа спрямовувалась на подолання сепаратизму місцевої регіональної, переважно племінної верхівки та правлячих князівських кланів окремих земель-князівств. Князь ліквідував племінні князівства (землі). У такий спосіб було значно обмежено вплив могутніх боярських кланів, що складались із вихідців племінної аристократії в межах земель. Усю територію країни було поділено на вісім волостей, їх очолювали сини Володимира, а в найголовніших містах утвердилися призначені ним довірені бояри (посадники). З метою забезпечення ідеологічної єдності імперії Володимир провів релігійну реформу – запровадження християнства як державної релігії. Правове закріплення релігійної реформи забезпечив Устав церковний князя Володимира. Проте християнство як державотворча ідеологія, так і не стало тією ціннісною системою, яка могла б мобілізувати суспільство, особливо представників правлячої династії Рюриковичів, на виконання внутрішніх завдань державотворення. Формування держави довів до логічного завершення Великий князь Київський Ярослав Мудрий, що остаточно зламав місцевий сепаратизм, стабілізував державну територію та її кордони. Проте йому не вдалося подолати тенденцію до міжусобиць в середині правлячого роду Рюриковичів, що завершилась удільною роздробленістю, суперечками за київський престол. Остаточну крапку розвою України-Руси поставила монголо-татарська навала на землі України. Київ як політичний центр імперії занепав. З втратою ним економічного і політичного значення зросла геополітична роль західноруських земель. Кращі традиції своєї попередниці перебрала Галицько-Волинська держава, доповнивши їх новелами запозиченого досвіду державотворення країн середньовічної Європи.