Механізми державного регулювання природоохоронної діяльності

Сохатюк Л. М. Механізми державного регулювання природоохоронної діяльності : дис. ... доктора філософії : 281 Публічне управління та адміністрування. Київ, 2026. 225 с.

Сохатюк Л. М. Механізми державного регулювання природоохоронної діяльності. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії у галузі знань 28 «Публічне управління та адміністрування» за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України. – Київ, 2026.

У дисертації здійснено комплексне теоретико-методичне обґрунтування механізмів державного регулювання природоохоронної діяльності в Україні в умовах євроінтеграційних трансформацій та воєнних викликів. Природоохоронна діяльність розглядається як складний, багаторівневий об’єкт публічного управління, що безпосередньо пов’язаний із забезпеченням національної безпеки, насамперед її екологічної складової, сталого розвитку та післявоєнної відбудови держави.
У першому розділі дисертації «Теоретико-методичні засади державного регулювання природоохоронної діяльності» виявлено сутнісний зміст та роль державного регулювання у сфері охорони довкілля. Зокрема, здійснено комплексний теоретико-методичний аналіз природоохоронної діяльності як об’єкта публічного управління та державного регулювання. Розкрито сутнісний зміст поняття «природоохоронна діяльність» у контексті сучасних екологічних викликів, воєнного стану та імплементації принципів сталого розвитку. Систематизовано наукові підходи до трактування природоохоронної діяльності як багатовимірної системи, що інтегрує правові, економічні, інституційні, соціальні та культурні компоненти.
У розділі проведено понятійно-категоріальний аналіз дефініцій «державне регулювання» та «механізм державного регулювання», а також здійснено розмежування понять «механізм державного регулювання» і «механізм державного управління» з позицій теорії публічного управління. Обґрунтовано підхід, відповідно до якого державне регулювання розглядається як функціональна складова державного управління, що забезпечує практичну реалізацію державної політики через систему правових, економічних та адміністративних інструментів.
Проаналізовано основні наукові підходи до організації природоохоронної діяльності, зокрема системний, екосистемний, міждисциплінарний, превентивний, нормативно-правовий та підхід сталого розвитку. Обґрунтовано, що їх поєднання формує методологічну основу для побудови ефективної системи державного регулювання у сфері охорони довкілля.
У межах розділу визначено структурні елементи механізму державного регулювання природоохоронної діяльності, охарактеризовано правові, адміністративні, економічні, організаційні та соціально-психологічні методи державного впливу. Узагальнено функціональні складові механізму державного регулювання, що забезпечують визначення цілей, координацію, стимулювання, моніторинг та контроль у сфері охорони довкілля.
Проаналізовано міжнародну практику реалізації державного регулювання природоохоронної діяльності. Опрацьовано екологічне законодавство та європейські стандарти реалізації державної екологічної політики. Досліджено та узагальнено моделі роботи у сфері охорони довкілля у країнах ЄС, США, Китаю, Японії та Австралії.
У другому розділі дисертації «Сучасний стан механізмів державного регулювання природоохоронної діяльності в Україні та світі» опрацьовано систему нормативно-правового забезпечення державного регулювання екологічної сфери та проаналізовано її актуальність з огляду на сучасні виклики, а також розглянуто чинні інституційні механізми.
Проаналізовано етапи становлення та трансформації державної екологічної політики України – від формування базових законодавчих засад у пострадянський період до інтеграції екологічних пріоритетів у сферу національної безпеки та післявоєнного відновлення. Визначено особливості сучасного етапу, зумовленого воєнним станом, масштабними екологічними втратами та необхідністю адаптації нормативно-правових та інституційних механізмів до умов збройної агресії.
Виокремлено особливості реалізації та адаптації механізмів державного регулювання природоохоронної діяльності в умовах воєнного стану внаслідок повномасштабного збройного вторгнення на територію України з боку російської федерації. Особливу увагу приділено питанням євроінтеграційних процесів у сфері екології та інтеграції європейських практик до українського екологічного законодавства. Запропоновано чотири типи важелів державного регулювання сфери охорони довкілля та описано їх діючі приклади. Виокремлено важливість розроблення змістовних програм розвитку та захисту екологічної складової як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Розроблено та описано архітектуру управління національними та регіональними екологічними програмами. Сформовано основні підходи до формування державної екологічної політики та виявлено їх практичну значущість. Обґрунтовано важливість використання цифрових сервісів у сфері охорони навколишнього природного середовища та розроблено матрицю оцінювання роботи таких цифрових сервісів, як «ЕкоЗагроза». Виявлено проблемні аспекти природоохоронної діяльності в Україні, зокрема проведено емпіричне дослідження у формі опитування представників установ природно-заповідного фонду України, та узагальнено і представлено його результати і висновки.
У третьому розділі дисертації «Пріоритетні напрями вдосконалення механізмів державного регулювання природоохоронної діяльності в Україні» здійснено концептуальне обґрунтування стратегічної трансформації екологічної політики держави в умовах євроінтеграції, воєнних викликів та післявоєнного відновлення.
Розроблено концептуальну модель інтегрованої системи сучасних механізмів державного регулювання природоохоронної діяльності, що поєднує екомодернізаційні, безпекові, інституційні, цифрові та фінансово-економічні інструменти. Обґрунтовано перехід від традиційної регуляторної моделі, орієнтованої на контроль і санкціонування, до інтегрованого екологічного врядування, заснованого на поліцентричності, участі громадськості, ризик-орієнтованому підході та цифровізації. Розкрито значення стратегічної екологічної оцінки (СЕО) та оцінки впливу на довкілля (ОВД) як ключових інструментів інтеграції екологічних вимог у систему державного планування.
Визначено та методологічно обґрунтовано п’ять ключових регуляторних трендів у сфері природоохоронної діяльності: гармонізацію з правом ЄС, реформу державного екологічного контролю, системне оновлення природоохоронного законодавства, інституційні трансформації в системі виконавчої влади та вплив європейських кліматичних механізмів (зокрема CBAM) на національну екологічну політику. Запропоновано критерії та алгоритм ідентифікації регуляторних трендів, що забезпечує аналітичну обґрунтованість їх відбору.
Розкрито напрями удосконалення фінансово-економічних механізмів державного регулювання, зокрема розвиток ринку «зелених» облігацій, застосування екологічного податку, впровадження інтегрованого довкіллєвого дозволу (ІДД) відповідно до Закону України № 3855-IX, розвиток системи MRV та підготовку до впровадження національної системи торгівлі квотами на викиди (ETS). Обґрунтовано доцільність посилення принципу «забруднювач платить», розширеної відповідальності виробника (EPR) та економічного стимулювання модернізації промисловості на основі найкращих доступних технологій і методів управління (НДТМ/BAT).
Актуальність теми дисертації зумовлена загостренням екологічних викликів унаслідок збройної агресії російської федерації проти України, масштабним руйнуванням природних екосистем, об’єктів природно-заповідного фонду та формуванням значної екологічної шкоди. Водночас євроінтеграційний курс України передбачає адаптацію національної системи екологічного регулювання до стандартів Європейського Союзу, що потребує не лише гармонізації законодавства, а й трансформації управлінської логіки державної екологічної політики. За цих умов природоохоронна діяльність набуває стратегічного значення як складова екологічної та національної безпеки, сталого розвитку й післявоєнної відбудови держави.
Метою дослідження є визначення та обґрунтування стратегічних напрямів удосконалення механізмів державного регулювання природоохоронної діяльності, що сприятиме забезпеченню екологічної безпеки й сталого розвитку. Для досягнення поставленої мети в роботі визначено та розв’язано комплекс наукових завдань, зокрема: систематизовано механізми державного регулювання природоохоронної діяльності; проаналізовано міжнародний досвід регулювання у сфері охорони довкілля; досліджено чинне нормативно-правове забезпечення; визначено ключові проблеми природоохоронної діяльності в Україні; обґрунтовано стратегічні напрями та фінансово-економічні інструменти вдосконалення державного регулювання.
Об’єкт дослідження – державне регулювання природоохоронної діяльності на загальнонаціональному та регіональному рівнях в Україні.
Предмет дослідження – механізми державного регулювання природоохоронної діяльності в Україні.
Методологічну основу дослідження становлять сучасні підходи публічного управління та державного регулювання, що поєднують системний, інституційний, структурно-функціональний і міждисциплінарний аналіз. У роботі використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема діалектичний, порівняльно-правовий, методи систематизації та узагальнення, структурно-функціональний, статистичний, метод моделювання, методи синтезу, індукції та дедукції.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні інтегральної моделі механізмів державного регулювання природоохоронної діяльності, яка поєднує базовий рівень екологічного врядування, інтегровані управлінські механізми (екологічний моніторинг, державний екологічний контроль, інтегровані дозволи, стратегічну екологічну оцінку), екомодернізаційний рівень (інновації, BAT/НДТМ, цифровізація) та безпековий рівень (екологічні ризики та стійкість), забезпечуючи узгодження принципів державної екологічної політики, інструментів регулювання та результатів їх реалізації.
Удосконалено такі аспекти:
 класифікацію та розмежування «механізмів державного регулювання» і «механізмів державного управління» шляхом їх систематизації за призначенням, процесними складовими та організаційним наповненням, на відміну від наявних підходів, у яких зазначені категорії часто ототожнюються або використовуються без чітких методологічних меж, що сприяє забезпеченню впорядкованого і збалансованого розвитку суспільних процесів;
 компонентний склад механізмів державного регулювання природоохоронної діяльності в системі публічного управління України, який, на відміну від наявних підходів, базується на комплексній систематизації суб’єктів ініціювання та реалізації екологічної політики, що забезпечує підвищення рівня міжгалузевої координації, прозорості та адаптивності системи управління до принципів сталого розвитку;
 характеристики механізмів державного регулювання природоохоронної діяльності на основі практик ЄС та розвинених країн світу, що забезпечує можливість адаптації найбільш ефективних міжнародних практик до національних умов, підвищення результативності екологічної політики та зміцнення інституційної спроможності системи публічного управління охороною довкілля в Україні.
Набуло подальшого розвитку:
 інституційні засади державного регулювання у сфері природно-заповідного фонду шляхом розробки та обґрунтування моделі організаційного рішення в системі центральних органів виконавчої влади, що передбачає створення відповідного органу з координації управління ПЗФ, що дозволить забезпечити впровадження комплексних управлінських рішень, посилити координацію між органами влади, підвищити ефективність залучення міжнародної технічної та фінансової допомоги, а також сприятиме гармонізації національного законодавства з європейськими стандартами охорони довкілля;
 методичні засади оцінювання ефективності цифрових інструментів у публічному управлінні природоохоронною діяльністю, що дозволить розширити критерії результативності екологічного нагляду від суто фіскальних показників до показників реального усунення екологічних загроз;
 наукові підходи до модернізації механізмів державного регулювання природоохоронної діяльності в умовах євроінтеграції шляхом конкретизації їх змісту через сучасні правові, економічні та інституційні інструменти, що дозволяє відобразити трансформацію функцій екологічного управління від формального контролю до інтегрованого забезпечення екологічної безпеки та сталого розвитку;
 економіко-правові інструменти природокористування (екоподаток, рентні платежі, компенсаційні механізми) як складова стимулювання раціонального використання ресурсів та збалансованого фінансування природоохоронних заходів, що сприятимуть збереженню та відновленню природоохоронних ресурсів, захисту довкілля від забруднення та шкоди, включаючи створення заповідних територій.
Практичне значення результатів дослідження визначається можливістю використання сформульованих у дисертації висновків і рекомендацій у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування при формуванні й реалізації екологічної політики, розробленні програм післявоєнного відновлення, удосконаленні системи управління природно-заповідним фондом та впровадженні інструментів екологічної безпеки. Запропоновані підходи можуть бути застосовані при розробці нормативно-правових актів, стратегічних документів і управлінських рішень у сфері охорони довкілля.
Одержані результати також можуть бути використані у навчальному процесі закладів вищої освіти під час викладання дисциплін з публічного управління, державного регулювання, екологічної політики та сталого розвитку, а також у науково-дослідній роботі, діяльності громадських організацій і проєктах міжнародної технічної допомоги, спрямованих на екологічну модернізацію системи публічного управління в Україні.
Ключові слова: державне регулювання, державно-приватне партнерство, екологічна безпека, екологічна модернізація, екологічна політика, екологічний менеджмент, економічні інструменти, захист довкілля, інноваційний розвиток, міжнародне екологічне право, національна безпека, природоохоронна діяльність, публічне управління, регуляторні механізми, сталий розвиток.