Механізми взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства: досвід Європейського Союзу для України

Алескерова О. С. Механізми взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства: досвід Європейського Союзу для України : дис. ... д-ра філософії : 281 Публічне управління та адміністрування / Алескерова Олександра Сергіївна. - Київ, 2024. - 231 с.

Дисертація присвячена вивченню досвіду Європейського Союзу щодо функціонування механізмів взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства, а також обґрунтуванню теоретико-методологічних та практичних положень його імплементації у вітчизняну практику публічно-управлінських відносин. В дисертаційній роботі вперше обґрунтовано перспективні напрями вдосконалення механізмів взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства в Україні на основі вивчення та адаптації досвіду Європейського Союзу у цій сфері, що полягають у вжитті комплексних заходів із оптимізації організаційного та правового забезпечення роботи: інформаційно-консультативного механізму, зокрема, щодо розширення функціоналу інструменту публічних консультацій на всі рівні управління державою; організаційно-дорадчого механізму стосовно розширення ролі громадських рад та ОСН у процесі вироблення та реалізації місцевої публічної політики); петиційного механізму щодо впровадження алгоритму систематизації і фільтрації електронних петицій; контрольно-наглядового механізму щодо оптимізації процедури громадських експертиз діяльності органів публічної влади; соціального партнерства щодо розробки дієвого механізму правового регулювання діяльності суб’єктів волонтерської діяльності в умовах повномасштабної війни і військового стану.
У роботі удосконалено понятійно-категоріальний апарат наукової галузі знань публічного управління і адміністрування за рахунок уточнення змісту терміну "взаємодія органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства", що визначено як постійний (не пов’язаний з електоральними циклами) процес взаємного узгодження позицій, поглядів, думок щодо суспільного життя та соціально-економічного розвитку, у ході якого держава збирає інформацію про пануючі у суспільстві настрої, практики, отримує експертні дані, необхідні для прийняття/корегування владних рішень або утримання від них, а громадяни та їх організації в свою чергу отримують інформацію про дії влади і можливість бути залученими до процесу вироблення і реалізації політики, тобто висловлюючи свою позицію і артикулюючи власні інтереси, можуть здійснювати безпосередній або опосередкований вплив на розробку, прийняття та реалізацію публічно-управлінських рішень.
Удосконалена класифікація механізмів взаємодії органів публічної влади та ІГС.
Зокрема, вони класифікуються на: інституціолізовані, що включають в себе механізми безпосередньої двосторонньої взаємодії (інформаційно-консультативний, петиційний, організаційно-дорадчий, контрольно-наглядовий, соціального партнерства) та механізми опосередкованої взаємодії (політико-правові механізми державної організаційної і фінансової підтримки ІГС); неформальні механізми (неінституціолізовані форми громадського тиску на органи влади), де критерієм визначена організаційно-правова форма реалізації відповідних суспільно-владних відносин.
Крім того, в дисертаційні роботі удосконалено правове забезпечення поліпшення функціонування організаційно-дорадчого механізму досліджуваної взаємодії шляхом обґрунтування внесення змін у наступні законопроекти: щодо народовладдя на рівні місцевого самоврядування № 7283; про внесення змін до Закону "Про органи самоорганізації населення" щодо удосконалення порядку організації, діяльності та припинення органу самоорганізації населення № 6319.
Вагому увагу в роботі також приділено вдосконаленню підходу до оптимізації механізму соціального партнерства, який на відміну від вже існуючих, ґрунтується на актуальності та терміновості вжиття урядом в умовах повномасштабної війни і військового стану комплексу заходів, спрямованих на розробку дієвих способів покращення нормативно-правового та організаційного забезпечення діяльності суб’єктів волонтерської діяльності.
Дістало подальшого розвитку характеристика механізмів взаємодії інституцій публічної влади і громадянського суспільства на рівні Європейського Союзу, зокрема таких: ініціативи європейських громадян; публічні консультації; петиції в Європейський парламент; громадянський діалог; діалог заінтересованих сторін. Узагальнено особливості імплементації європейських стандартів взаємодії органів публічної влади та ІГС країнами-членами ЄС, зокрема такими як Польща, Литва, Болгарія та Ірландія.
Зокрема, у роботі на прикладі досвіду Польщі доводиться, що за умов сприятливої державної політики щодо взаємодії з громадянським суспільством публічні консультації перетворюються у досить дієвим способів підвищення ефективності досліджуваної взаємодії. Водночас литовська практика свідчить, що без належно громадського тиску на публічну адміністрацію, ефективність роботи будь-яких механізмів відповідної суспільно-владної взаємодії, зокрема, результативність внеску литовських ІГС у формування національної і європейської політики, може суттєво знижуватися. Поряд із цим, вивчення досвіду Болгарії дозволяє оцінити його як приклад слабкої інституційної взаємодії публічної влади та громадянського суспільства, що багато в чому повторює українські патерни суспільно-владних відносин. Обґрунтовано, що у контексті оцінки можливостей для адаптації Україною зарубіжного досвіду правової регламентації та врегулювання механізмів досліджуваної взаємодії, підхід Ірландії, який вирізняється з-поміж інших, вмонтованими в систему національної оцінки нормативно-правової бази процедурами проведення публічних консультацій, доцільно розглядати в якості ефективної альтернативи поточній українській моделі роботи даного інструменту.
Також у дисертації набуло подальшого розвитку визначення актуальних проблем імплементації стандартів ЄС у вітчизняну практику взаємодії органів публічної влади та ІГС, серед яких ключове значення мають: упереджене ставлення інституцій публічної влади до ІГС як до рівноцінного партнера; високий рівень законотворчої завантаженості органів публічної влади; значна питома вага неформальних соціальних практик у професійній діяльності представників органів публічної влади.
Окремий акцент у роботі було поставлено на розумінні інституційної та суспільно-політичної природи феномену публічної влади та громадянського суспільства за рахунок уточнення в понятійному апараті державно-управлінської науки поняття "органи публічної влади", яке визначається як сукупності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, конституюючими ознаками яких є владні повноваження, юридичне вираження яких знаходиться у їх компетенції (права та обов'язки, функції та повноваження, предмети відання), визначеній Конституцією чи законами про повноваження органу, а також поняття "інститути громадянського суспільства" – як сукупності організацій та об'єднань, що охоплюють всі сфери життєдіяльності суспільства, складовою діяльності яких є діалог з публічними органами влади з приводу їх статутних цілей.