Політичний потенціал прекаріату в умовах сучасного демократичного суспільства

Синюченко А. М. Політичний потенціал прекаріату в умовах сучасного демократичного суспільства : дис. ... д-ра філос. : 052 Політологія / Синюченко Артем Михайлович. - Київ, 2024. - 238 с.

У дисертації здійснено комплексний аналіз змісту та засобів реалізації політичного потенціалу прекаріату в умовах сучасного демократичного суспільства. В роботі удосконалено категорійно-понятійний апарат досліджуваної теми, зокрема уперше запропоновано трактування сутності політичного потенціалу прекаріату як спроможності прекарних груп використовувати традиційні та альтернативні механізми політичної мобілізації задля досягнення своїх економічних та політичних цілей.
Сформульовано уточнене визначення «прекаризації» як трансформації соціального тла держав постіндустріальної доби, що супроводжується збільшенням частки осіб в суспільстві з нестабільним способом життя та відсутністю довгострокових гарантій трудової діяльності. Інше дотичне поняття - «прекарність», пропонується визначати як характеристику чи ознаку, яка відображає нестійкий, нестабільний стан явищ та процесів у суспільному та політичному житті сучасних демократичних суспільств, викликаних низкою технологічних, політичних, економічних тощо чинників.
В дисертації систематизовано підходи та представлено ретроспективний аналіз теоретичних розвідок політичної науки з проблематики прекарності та прекаріату, розкрито їх інтерсекційний характер та логіку еволюції: від фокусування на проблемах зайнятості до більш широкого спектру досліджень соціальної стратифікації та зміни характеру соціально-політичного представництва найманої праці в нових умовах розвитку глобальної економіки та геополітики.
На основі емпіричного та статистичного аналізу на даних ОЕСР, Бюро статистики праці США, Міжнародної організації праці розкрито особливості трансформації системи соціально-трудових відносин в умовах поширення нестандартних форм зайнятості в сучасних демократичних країнах. Зокрема визначено вагомий вплив гіг-економіки на підсилення прекарності як ознаки нестандартної зайнятості. Ідентифіковано прояви гендерної, етнічної та вікової дискримінації в трудових відносинах сучасної доби та посилення на цьому підґрунті соціальної та політичної ексклюзії працівників.
Визначено, що чинниками зниження ролі професійних спілок в соціальному захисті та забезпеченні політичних прав працівників є збільшення на ринку праці осіб з нестандартною зайнятістю. Їй властива відсутність довгострокових трудових контрактів, низький рівень охоплення працівників членством в профспілках та усунення профспілок від процесу перемовин із роботодавцями за поліпшення умов праці та підвищення заробітної плати.
Компаративне оцінювання практики використання сформованого традиційного інструментарію сучасних демократій для захисту політичних прав прекаріату показало, що наразі використовуються два базових підходи. Перший підхід відображає пріоритетність інструментів короткострокової дії щодо осіб, які вже втратили роботу або охоплені нестандартною зайнятістю (соціальні виплати по безробіттю, підтримка страхування для тих, хто немає безстрокових договорів, вибіркове впровадження універсального базового доходу). В другому підході акцентується увага на довгострокових інституційних важелях впливу на зміни у сфері зайнятості шляхом інвестицій держави в освіту, набуття працівниками нових професійних навичок, сприяння самозайнятості та дрібному підприємництву, законодавче впровадження на загальнонаціональному рівні мінімальної погодинної оплати праці для всіх видів працевлаштування.
В роботі обґрунтовано чинники слабкої релевантності підходів традиційної політики запитам прекаріату, зокрема: недостатнє фокусування уваги традиційних політичних партій на інтересах населення з ознаками класової маргіналізації, що допоки не є для них пріоритетним електоратом; зростаючий рівень розчарування самих громадян дієвістю сучасних демократичних політичних систем, які сприймаються скоріше як ієрархічні, непрозорі та корумповані; нездатність традиційних політичних інститутів ефективно вирішувати принципові питання класової, гендерної, етнічної дискримінації. Зауважено, що окреслені чинники багато в чому зумовили посилення в останнє десятиліття тренду на популізм та активацію ультраправих та ультралівих рухів та партій в сучасних демократичних суспільствах.
На основі узагальнення міжнародного досвіду визначено найбільш поширені форми альтернативної політики як інструменту представлення інтересів прекарних прошарків, а саме: громадські протестні рухи, цифрові платформи та соціальні мережі, новітні інституції (напр. альтернативні банки та кооперативи) тощо. Визначено, що ключовою технологічною перевагою альтернативної політики щодо традиційної наразі є її пріоритет інтерсекційності при залученні громадян до політичної участі, що з одного боку, дозволяє долати обмеження жорсткої класової ідентифікації, а з іншого, розширювати політичне коло прихильників, включаючи представників як класичного прекаріату, так і інші маргіналізовані спільноти.
Проведений аналіз особливостей прояву прекаризації в Україні дозволив виявити як спільні риси, так відмінності щодо сучасних демократичних суспільств. Визначено, що в останні роки зростання чисельності прекарних прошарків пов’язано не стільки із факторами технологічних трансформацій та глобалізацією, як із деструктивним впливом повномасштабного вторгнення рф в Україну. Визначаючи необхідність залучення механізмів інституційної та політичної протидії прекаризації в умовах українських реалій, рекомендовано активувати інструментарій не лише формальних та неформальних взаємодій через засоби традиційної та альтернативної політики, але й більш активно використовувати потенціал зовнішніх (міжнародних) джерел стримування дестабілізаційних процесів у сфері соціально-трудових та соціально-політичних відносин. Зокрема, це напряму пов’язано із певними обмеженнями в умовах війни застосовувати засоби альтернативної політики для захисту права на працю та соціальні гарантії працівників. Також визнано в якості дієвого інструменту політичну активність громадянського суспільства у протидії прекаризації та захисті ключових досягнень демократичного розвитку нашої держави.

Ключові слова: прекаріат, прекаризація, демократія, політичний потенціал, маргінальні прошарки, нестандартна зайнятість, Індустрія 4.0, політична система, неолібералізм, альтер-політика, популізм, ексклюзія, громадянське суспільство, глобалізація, мігранти.

The dissertation provides a comprehensive analysis of the content and methods of realizing the political potential of the precariat in a modern democratic society. The work improves the categorical and conceptual apparatus of the topic under study, in particular, for the first time, the author proposes an interpretation of the essence of the political potential of the precariat as the ability of precarious groups to use traditional and alternative mechanisms of political mobilization to achieve their economic and political goals.
The author also formulates a clarified definition of "precarization" as a transformation of the social background of post-industrial states, accompanied by an increase in the proportion of people in society with an unstable lifestyle and a lack of long-term employment guarantees. Another related concept - "precarity" - is proposed to be defined as a characteristic or feature that reflects the unpredictable, unstable state of phenomena and processes in the socio-political life of modern democratic societies, caused by a number of technological, political, economic, factors.
The dissertation systematizes the approaches and presents a retrospective analysis of theoretical research in political science on the issues of precarity and precariat, revealing their intersectional nature and the logic of evolution: from focusing on employment issues to a wider range of studies of social stratification and changes in the nature of socio-political representation of wage labor in the new conditions of global economic and geopolitical development.
On the basis of empirical and statistical analysis using data from the OECD, the US Bureau of Labor Statistics, and the International Labor Organization, the author reveals the peculiarities of the evolving system of social and labor relations amidst the proliferation of non-standard employment arrangements in modern democratic countries. In particular, the author identifies the significant impact of the gig economy on the growth of precarity as a sign of precarious employment. The manifestations of gender, ethnic and age discrimination in labor relations in the modern era and the growing social and political alienation of workers on this basis are identified.
It is determined that there is a correlation between the diminishing prominence of trade unions in safeguarding social protections and upholding the political liberties of laborers, and the burgeoning presence of individuals engaged in precarious employment within the labor market. This is characterized by the absence of long-term employment contracts, low trade union membership, and the exclusion of trade unions from negotiations with employers to improve working conditions and raise wages.
A comparative evaluation of the utilization of established conventional mechanisms within modern democracies to safeguard the political rights of the precariat reveals the adoption of two primary methodologies. The first approach underscores the prioritization of short-term measures aimed at individuals who have either lost their employment or are covered by precarious employment. Such measures include social unemployment benefits, insurance assistance tailored for individuals lacking permanent contracts, and the selective implementation of a universal basic income. The second approach concentrates on deploying long-term institutional mechanisms to catalyze transformative shifts in employment dynamics. This involves governmental investment in education to enhance workforce skills, facilitate self-employment, and foster small business initiatives, alongside legislative initiatives such as the implementation of a national minimum hourly wage applicable across all forms of employment.
The paper provides empirical support for the limited efficacy of conventional political approaches in addressing the exigencies of the precariat. Key factors include the inadequate attention paid by traditional political parties to the concerns of marginalized segments of society, who do not constitute their primary electoral base. There is a burgeoning disillusionment among citizens regarding the efficiency of contemporary democratic political frameworks, often perceived as hierarchical, non-transparent. In addition, traditional political institutions face challenges in effectively addressing fundamental issues of class, gender, and ethnic discrimination. The above factors have significantly fueled the surge of populism and catalyzed the revival of far-right and far-left movements and political parties in modern democratic societies over the past decade.
Drawing upon a synthesis of global experiences, the study identifies several potent forms of alternative politics for advocating the interests of precarious demographics. These include public protest movements, leveraging digital platforms and social networks, and the establishment of novel institutions such as alternative banks and cooperatives. The author shows that the main technological advantage of alternative politics over traditional approaches is that it prioritizes intersectionality in engaging citizens in political participation. This strategy not only helps to overcome the limitations of rigid class categorization, but also broadens the political coalition to include representatives of both the traditional precariat and other marginalized communities.
The analysis of precarization in Ukraine has revealed both commonalities and differences in comparison with modern democratic societies. It has been concluded that the recent increase in precarious strata in Ukraine is less attributable to the forces of technological advancement and globalization, and more closely linked to the destabilizing effects of Russia's comprehensive invasion of Ukraine. In determining the need to overcome precarization in the Ukrainian context, there is a clear need for institutional and policy actions. The dissertation recommends using a range of instruments that encompass formal and informal mechanisms, including traditional and alternative policies. In addition, there is an urgent recommendation to more actively engage external (international) resources to curb destabilizing processes in the labor and socio-political spheres. Specifically, this pertains to certain limitations imposed on the implementation of alternative policies aimed at safeguarding the right to work and providing social guarantees for employees during times of war and conflict. The political engagement of civil society in countering precarization and safeguarding the fundamental gains of our country's democratic progress is acknowledged as an effective tool.

Keywords: precariat, precarization, democracy, political potential, marginalized groups, precarious employment, Industry 4.0, political system, neoliberalism, alternative politics, populism, exclusion, civil society, globalization, migrants.