Механізми легітимації судової влади в Україні

Дисертація є комплексним дослідженням механізму легітимації судової влади в Україні, що як складний і багатогранній феномен передбачає сукупність взаємопов’язаних необхідних елементів: суб’єктів, об’єкту, умов і засобів легітимації, дослідження яких необхідне для пошуку адекватних сучасним умовам розвитку суспільства та держави шляхів розвитку довіри до судової влади та утвердження її авторитету в суспільстві.
Зауважено, що «легітимність» судової влади виступає оціночною категорією для визначення рівня довіри до суду, але при цьому залишається відносним поняттям ціннісного рівня, не ставлячи під сумнів легальність функціонування судової влади у випадку дотримання законодавчо визначеного порядку створення та укомплектування судів суддівськими кадрами.
Обґрунтовано, що легітимність судової влади доцільно розглядати в двох вимірах: 1) як категорію, що характеризує судову гілку влади. Загалом легітимність слід розуміти як рівень суспільної довіри до здатності судів забезпечувати максимальний, від очікуваного суспільством, ступінь справедливого судового розгляду, демонструвати незалежність та незаангажованість суддів, в тому числі від будь-яких суспільно-політичних процесів; 2) як спроможність і здатність судів до нормотворчості через судовий прецедент не порушуючи при цьому принцип транспарентності та баланс сил у моделі стримувань і противаг у розподілі повноважень між всіма гілками державної влади, а також впливати судами на суспільні процеси через

юридичну силу судових рішень, що проявляється у їх реальному та повноцінному виконанні.
Виокремлено сім етапів розвитку концепту легітимності судової влади в контексті розвитку українського суспільства: І етап: до 1991 року (характеризується пануванням тоталітарного режиму та усвідомленням його хибності, зростанням недовіри до суду, як до інституту держави); ІІ етап: 1991- 1994 рр. (відбувається формування суспільного запиту на легітимний суд); ІІІ етап: 1994-2002 рр. (становлення теоретико-методологічного та організаційно- правового забезпечення концепту легітимності судової влади в Україні); ІV етап: 2002-2010 рр. (відбувається усталена імплементація в правову свідомість легітимності судової влади, як її основної ознаки); V етап: 2010-2014 рр. (період тотального зниження рівня легітимності судової влади через прояви корупції в судовій системі та неефективність судового захисту прав та свобод людини); VІ етап: 2014-2020 рр. (розширення участі громадянського суспільства в процесах формування судової влади та нагляді за її діяльністю, що значно підвищує її легітимність); VІІ етап: 2020 рік по теперішній час.
Констатовано єдність поглядів щодо підходів оцінки легітимності судової влади, які передбачають існування трьох загальноприйнятих методів: - експертне оцінювання легальності функціонування судової влади, починаючи від законності створення судових органів до відповідності змісту судових рішень законодавчо встановленим вимогам; - експертне оцінювання якості дотримання організаційного забезпечення процесу судочинства (судове адміністрування); - експертне оцінювання змісту судових рішень, їх відповідність усталеній судовій практиці.
Судову владу, як об’єкт легітимації, досліджено у двох площинах:
1) функціональній – як сутнісний прояв владно-управлінського впливу та примусу окремої гілки державної влади на процеси: регулювання суспільних відносин, вирішення правових конфліктів, захисту конституційних засад державотворення та прав і свобод громадян, встановлення юридично значимих фактів та правотворення; 2) інституційній – сукупність органів

державної влади та владних інституцій, що охоплюються функціональним навантаженням реалізації місії, завдань та повноважень судової влади.
Запропоновано відносити до суб’єктів легітимації судової влади: а) суддів; б) органи суддівського врядування та самоврядування, а також посадових особи органів судової влади, які наділені повноваження реалізовувати її, впливаючи на процес організації судоустрою без впливу на саме судочинство; в) громадян України, а в деяких випадках також особи без громадянства та іноземці, щодо яких відбувається вирішення судами правових конфліктів, і щодо яких застосовуються судові рішення; г) інститути громадянського суспільства, які здійснюють контроль та моніторинг за прозорістю діяльності судової системи; д) органи державної влади та владних суб’єктів міжнародного права, які мають зобов’язання визнавати юрисдикцію національних суддів та приймати до виконання судові рішення, винесені судами України (ЄСПЛ, інші судові органи в порядку виконання рішень іноземних судів).
Обґрунтовано важливу роль у процесі легітимації вітчизняної судової влади суб’єктів міжнародного права, зокрема ЄСПЛ, а також судових органів та органів системи юстиції закордонних справ, які в порядку двосторонніх відносин та в межах міжнародних договорів виконують рішення судів України. Діяльність останніх із виконання судових рішень, що виносяться судами України, найбільше демонструє сприйняття та обов’язковість таких рішень, а отже рівень легітимації судової влади України як гілки державної влади, що реалізує міжнародну правосуб’єктність та міжнародно-правовий аспект державного суверенітету.
Відзначено, що умови легітимації судової влади Умови становлять цілісну систему детермінант, які впливають на якість, адекватність і повноту суспільного сприйняття авторитету та сили впливу судової влади, суспільну оцінку ефективності її функціонування та визнання, яке передбачає виконання в суспільстві судових рішень.

Умовами легітимації судової влади є: а) легальність процедур формування та функціонування органів судової влади; б) дотримання основоположних принципів судочинства та демонстрація такого дотримання; в) суспільна довіра до інституту суду.
Виокремлено такі групи інструментів легітимації судової влади: (а) організаційно-правові; (б) процесуальні; (в) формально-юридичні; (г) семантико-символічні; (д) морально-етичні; (е) суспільно-медійні.
Констатовано, що брак довіри до судової влади, її низькі показники зумовлюють потребу звернутися до питання про кризу легітимності судової влади та делегітимації як процесу, що призводить до неї.
Під кризою легітимності судової влади розуміється такий стан, за якого судова влада втрачає суспільну довіру, підтримку та авторитет, що виражається через призму ряду індикаторів, серед яких доцільно виокремлювати істотне зниження показників звернення до суду, різкий зріст використання альтернативних механізмів вирішення спорів, критично низькі показники виконання судових рішень.
Ознаками кризи легітимності судової влади на сучасному етапі її функціонування: - відсутність у суспільстві згоди з діями та рішеннями судової влади; - невизнання учасниками судового процесу прийняття певних судових рішень; - невідповідність судових рішень пануючим у суспільстві уявленням про право та справедливість; - надмірна конкуренція у боротьбі за суддівську владу, що виказує відсутність злагодженості суддівської спільноти у вирішенні питань власного функціонування, а також доволі часто призводить до різного прояву неетичної поведінки; - переважна пасивність суспільства у процесах, спрямованих на розвиток судової влади.
Аргументовано, що криза легітимності у сфері судової влади може різнитися своєю інтенсивністю, що може впливати на ступінь радикальності заходів, спрямованих на її подолання. В’яло триваючий характер кризи легітимності виступає ознакою її латентності, а тому може «перевести кризу» у звичні для судової влади умови. Прослідкувати цей момент у часі практично

неможливо. Слабка інтенсивність кризи легітимності також позначається на заходах, що вживаються відносно організації та функціонування судової влади. Як показує історичний досвід, як правило, держава намагається (має для цього час) системно проаналізувати проблеми (причини) та розробити комплекс заходів реагування на них. Водночас, гострий і відкритий характер кризи легітимності зумовлює радикальність заходів, спрямованих на усунення причин її виникнення
Відзначено перемінну, нестабільну, гнучку природу чинників делегітимації судової влади, реагування на які потребує різних заходів для мінімізації їх негативного впливу та подолання існуючої кризи.
Констатовано, що основним чинником, що негативно впливає на рівень довіри до судів в Україні, є корупція в судовій владі, яка має різні прояви: від хабарництва до непотизму.
Обґрунтовано, що пропагування та розвиток культури судової доброчесності є базовим, фундаментальним і первісним інструментарієм забезпечення суспільної довіри до судової влади, визначаючи його стратегічне значення відносно інших заходів, що впроваджуються з метою запобігання та боротьби з судовою корупцією, а також задля забезпечення незалежності судової влади.
Виокремлено такі стратегічні напрями подолання кризових явищ і забезпечення легітимності судової влади як: 1) пропагування та розвиток культури судової доброчесності; 2) розвиток транспарентності судової влади;
3) формування та розвиток правової свідомості та загалом правової культури в суспільстві, що потребують комплексної реалізації в межах єдиної політики легітимації судової влади.

Українець О. Б. Механізми легітимації судової влади в Україні : дис. … д-ра філософії : 081 Право / Українець Ольга Борисівна. – Київ, 2024. – 212 с.