Українознавчий сегмент західної совєтології (за матеріалами Інституту­ з вивчення СРСР у Мюнхені, 1954—1960 рр.)

Додонов, Р. (2025). Українознавчий сегмент західної совєтології (за матеріалами Інституту­ з вивчення СРСР у Мюнхені, 1954—1960 рр.). Українознавство, 2(95), 24-46. https://doi.org/10.17721/2413-7065.2(95).2025.331405

Актуальність. Стаття присвячена аналізу матеріалів журналу «Український збірник» Інституту з вивчення історії та культури СРСР у Мюнхені. Збірник виходив у другій половині 1950-х років в умовах формування біполярного світу, холодної війни, коли після смерті Й. Сталіна М. Хрущов продовжував стратегію радянізації окупованих країн Східної Європи. Західний світ потребував знань про стан народів по той бік «залізної завіси», що породило численні совєтологічні центри та інститути. Саме в межах совєтології в той час розвивалося українознавство як його конкретно-історична форма.
Метою статті є виокремлення українознавчого сегмента совєтології та відтворення образу України, поданого в матеріалах німецького Інституту з вивчення історії та культури СРСР (1954–1960). 
Висновки. Оцінюючи внесок Інституту з вивчення історії та культури СРСР у розвиток українознавства, потрібно чітко усвідомлювати загальну функцію ідеологічного протистояння радянській системі, заради якої й було створено цю інституцію. Результатами наукових розвідок мюнхенських совєтологів користувалися в умовах холодної війни американська розвідка та пропаганда. Експерти Мюнхенського інституту свідомо і цілеспрямовано працювали на руйнацію СРСР, наближаючи мить відновлення Української державності. Водночас такі пріоритети не перекреслюють наукового характеру їхньої діяльності, як це стверджує у своїй праці американський історик Ч. О’Конелл. Відштовхуючись від аналізу біографій восьми «батьків-засновників» Інституту, він дійшов висновку, що «початковий склад з політичних кон’юнктурників з невеликим науковим доробком полегшив перетворення Інституту на інструмент ЦРУ». Такий категоричний висновок не враховує подальшої кадрової динаміки, внаслідок якої чисельність співробітників Мюнхенського інституту досягла 250 осіб, серед яких було чимало видатних науковців. Слід враховувати також внесок американських совєтологів першого ешелону, які співпрацювали з Інститутом. Тому попри очевидну антирадянську спрямованість MІS USSR та політичну заангажованість його кадрів не можна не визнати позитивного внеску науковців Інституту в європейську гуманітаристику. Українознавство як частина совєтології в середині ХХ століття було важливим джерелом знань не лише про українське суспільство, а й про механізми функціонування радянської імперії. В межах цього дискурсу акцентувалась увага на особливостях національної політики КПРС і радянського уряду, на збереженні національної ідентичності через мову, релігію, літературу, мистецтво, на викритті історичних фактів, що заборонялися радянською цензурою, замовчувалися чи викривлювалися, як-от Голодомор 1932–1933 років, сталінські репресії, депортації тощо. Образ України, що постає на сторінках «Українського збірника», фіксує досягнення та проблеми повоєнного відновлення радянської республіки, розвиток її економіки, ідеології, культури. Особлива роль приділялася аналізу промислового розвитку Радянської України, демографічним, міграційним та урбанізаційним процесам. Саме ці дослідження сприяли глибшому розумінню причин подальшої дезінтеграції СРСР та утвердження незалежної України.
Ключові слова: українознавство, совєтологія, холодна війна, Інститут з вивчення історії та культури СРСР у Мюнхені.