ВЗАЄМОВІДНОСИНИ УРЯДУ ТА ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ (2019-2021 РР.)

Shumeiko, Z. (2025). RELATIONS BETWEEN THE GOVERNMENT AND THE PARLIAMENTARY OPPOSITION (2019-2021). Politology bulletin(98), 305–318. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2025.98.305-318

Стаття присвячена аналізу взаємовідносин між урядом та парламентською опозицією в Україні у 2019-2021 рр., коли в результаті виборів вперше в історії незалежної держави була сформована парламентська монобільшість. Перемога політичної партії «Слуга народу» та формування нового уряду створили нову політичну конфігурацію. Така конфігурація забезпечила швидке ухвалення рішень і консолідацію влади, але водночас спричинила внесення змін в контрольні функції опозиції.З’ясовано, що відсутність чітко визначеного правового статусу опозиції в Україні виявилася одним із ключових чинників дисбалансу влади. У цей період опозиційні фракції політичної партії «Європейська солідарність», політичної партії Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» у Верховній Раді України дев’ятого скликання, Політичної Партії «Голос» у Верховній Раді України дев’ятого скликання, політичної партії «Опозиційна платформа – За життя» у Верховній Раді України дев’ятого скликання не мали достатніх інструментів для здійснення парламентського контролю, а право на депутатський запит, квоти у керівництві комітетів виявилися недостатніми. Така ситуація зумовила зниження ефективності системи стримувань і противаг, а також породила суспільні дискусії щодо ризиків «демократичного монополізму».Особливу увагу приділено ключовим політичним конфліктам 2019-2021 рр., зокрема конституційній кризі 2020 р., відставці уряду О. Гончарука, протистоянню з опозицією. Ці події виявили слабкість інституційної архітектури українського парламентаризму. Порівняльний аналіз європейських демократій показує, що ефективність опозиції можлива лише за умови її інституалізації – закріплення прав і гарантій у конституційно-правовому полі та створення механізмів участі в парламентському житті. Узагальнено, що взаємовідносини уряду й парламентської опозиції у 2019-2021 рр. стали своєрідним виразником української демократії. Вони засвідчили потенціал швидких реформ, але водночас виявили вразливості політичної системи. Для зміцнення демократичної стійкості необхідним є прийняття закону про парламентську опозицію, забезпечення її гарантованої ролі у парламентських структурах і формування культури конструктивної взаємодії між більшістю та меншістю.