Правове регулювання ядерної та радіаційної безпеки при експлуатації АЕС

Дисертація присвячена комплексному дослідженню правого регулювання ядерної та радіаційної безпеки при експлуатації атомних електричних станцій, включаючи дослідження радіаційного захисту населення (в умовах мирного і воєнного часу), так як безпека експлуатації атомних електричних станцій має визначальне значення щодо впливу на людину і навколишнє природне середовище з усіх напрямків застосування ядерних і радіаційних технологій в мирних цілях.
Внаслідок дослідження правового регулювання ядерної та радіаційної безпеки при експлуатації атомних електричних станцій, включаючи питання радіаційного захисту населення в умовах мирного та воєнного часу, були отримані висновки та сформульовані пропозиції, які мають елементи наукової новизни. Аргументовано необхідність зосередження зусиль МАГАТЕ на запобіганні можливим ядерним та радіаційним надзвичайним ситуаціям, а не на аналізі їх причин та наслідків після того, як вони виникли.
Проведено теоретикоправовий аналіз поточного стану забезпечення ядерної та радіаційної безпеки при експлуатації атомних електричних станцій, а також радіаційного захисту населення в Україні, з урахуванням наявних підходів у науковій літературі та чинного національного і міжнародного законодавства. Встановлено, що до цього часу ядерний тероризм трактувався як протиправне поводження з ядерними чи іншими радіоактивними матеріалами особами, що не мають на це законних прав, з наміром завдати шкоди життю, здоров'ю, власності
або навколишньому середовищу. Однак, вперше в світовій практиці, суб'єктом злочину захоплення, виведення з ладу чи руйнування ядерних об'єктів стала державаагресор – Російська Федерація. Як виявилось, міжнародна спільнота не має ефективних механізмів для запобігання таких дій та притягнення агресорів до відповідальності. Міжнародне агентство з атомної енергії, інші міжнародні організації на певний період обмежилися тільки "глибоким занепокоєнням", і тільки реальна загроза ядерної катастрофи на Запорізькій АЕС змусила їх активізуватися. Проте, для реального захисту світу від глобальної ядерної загрози потрібні кардинальні зміни в їхній діяльності щодо безпеки мирного використання атомної енергії. Це поставило перед міжнародною спільнотою нові виклики, що вимагають не лише політичних рішень, але й перегляду українського законодавства та міжнародних норм у галузі ядерної та радіаційної безпеки. За результатами дослідження автором запропоновано конкретизувати законодавчі визначення таких понять, як "ядерний тероризм", "загроза ядерного тероризму", "запобігання ядерному тероризму", а також наголошує на потребі створення демілітаризованих зон навколо об'єктів, які становлять ядерну небезпеку, і ініціативи України щодо розробки міжнародної угоди з метою забезпечення безпеки функціонування цих об'єктів у періоди збройних конфліктів. Визначено, що пріоритетний напрямок законодавчого регулювання спрямованого на забезпечення безпеки ядерної енергетики в Україні, що базуються на міжнародному досвіді та вимогах щодо вдосконалення правового режиму захисту атомних станцій як критичних інфраструктурних об'єктів. Окрім того, пропонуються правові підходи та механізми забезпечення ядерної та радіаційної безпеки на АЕС, зокрема через підвищення аварійної готовності в мирний час та в умовах військової агресії. Дослідження показало, що ефективною стратегією запобігання надзвичайним ситуаціям на АЕС є створення п'ятирівневого захисту, відповідно до стандарту НП 3062.1412008 "Загальні положення безпеки атомних станцій". Водночас, в умовах війни
необхідно враховувати додаткові загрози, такі як кібертероризм, кібершпигунство, терористичні акти, ракетні обстріли, інформаційні загрози, а також ризик втрати електропостачання на АЕС.
Розроблено авторське бачення щодо створення восьми безпекових округів на території України, що ґрунтуються на зонах потенційного післяаварійного забруднення навколо вітчизняних і закордонних атомних електростанцій. Апарат управління цими округами має бути постійно діючим. Для інтеграції норм безпеки, ядерного законодавства та природоохоронного законодавства пропонується розробка та ухвалення відповідного проекту Закону України. Цей законопроект має визначити ефективні механізми взаємодії органів влади на всіх рівнях, місцевих громад на основі принципу субсидіарності, а також стимулювати державноприватне партнерство з бізнесом і залучення громадських організацій. Пропонується уникати дублювання та суперечностей у планах реагування на надзвичайні ситуації, а також залучати до розробки і моніторингу виконання цих планів науковоекспертні установи, зокрема ті, що функціонують на постійній основі.
Проведено дослідження системи органів державного управління та державного регулювання у сфері ядерної енергетики України. Пропонується створення в Україні ефективного регулюючого органу для реалізації державної політики в галузі ядерної та радіаційної безпеки. Цей орган має бути державним колегіальним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що буде функціонувати на основі відповідного Закону. У законодавчому порядку повинні бути визначені особливості державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки під час воєнного стану. Зокрема, необхідно запровадити умови для забезпечення максимальної автономії в управлінні атомними станціями, спростити процедури та мінімізувати втручання в експлуатацію АЕС, при цьому зберігаючи всі заходи, пов'язані з ядерною та радіаційною безпекою, а також забезпечити належну взаємодію з громадськістю.
Окрім того, на основі досвіду Європейського Союзу, пропонується створити систему незалежних консультативнодорадчих органів, зокрема на базі Національної комісії з радіаційного захисту населення України (НКРЗУ), що була утворена відповідно до Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Комісія має стати постійно діючим вищим науковоекспертним консультативним органом, який займається питаннями протирадіаційного захисту та радіаційної безпеки населення. Це має бути закріплено у нових редакціях законів України, зокрема в Законі "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання" та законі "Про внесення змін до Закону України від 23.08.2023 за № 3344ІX". Це дозволить вирішувати проблемні питання і надавати рекомендації щодо розробки планів захисту персоналу та населення під час радіаційних аварій на атомних електростанціях.
Доведено, що для ефективної імплементації законодавства ЄС, зокрема Директиви Ради 2013/59/Євратом, доцільно застосовувати комплексний підхід. Запропоновано здійснювати імплементацію через один єдиний закон, а не поетапно, оскільки окреме впровадження положень без реалізації основних принципів може спричинити проблеми на етапі їх застосування. Зроблено висновок про необхідність розробки "автономних дорожніх карт" для кожної директиви ЄС, яка стосується діяльності кількох органів державного управління, оскільки деякі положення директиви не включаються в законопроєкти, що стосуються інших державних органів. Важливо, щоб ці карти враховували чинне законодавство щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, особливо в частині радіаційного захисту, що не завжди охоплюється в рамках директиви, але є частиною її регулювання. Такий підхід дозволить здійснити як внутрішню гармонізацію законодавства, так і уникнути суперечностей та подвійного тлумачення норм, сприяючи усуненню прогалин у національному законодавстві.
Крім того, важливо синхронно розробляти інші нормативні документи, зокрема нові Норми радіаційної безпеки, для забезпечення безперебійного переходу від старої до нової системи радіаційного захисту від іонізуючого випромінювання. Це дозволить досягти більш ефективної систематизації та гармонізації нормативноправових актів у сфері ядерного законодавства України.
Також наголошено на необхідності врахування досвіду ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, зокрема у сфері медичної готовності та надання спеціалізованої медичної допомоги в умовах радіаційних надзвичайних ситуацій під час воєнного стану.

Матвійчук А.О. Правове регулювання ядерної та радіаційної безпеки при експлуатації атомних електричних станцій : дис. … доктора філософії : 081 Право / наук. кер. Г.І. Балюк. Київ, 2024. 210 с.