Правові засоби забезпечення безпеки «співпрацюючих свідків»

Шептуховський, С. (2024). Criminal law means for ensuring the safety of «cooperating witnesses». Вісник кримінального судочинства(1), 78–93. https://doi.org/10.17721/2413-5372.2024.1-2/2024/78-93

У статті розглянуто кримінально-правові та кримінальні процесуальні засоби забезпечення безпеки співпрацюючих із правосуддям кримінальних правопорушників. Метою цієї статті є розгляд норм спеціалізованих законів, джерел кримінального та кримінального процесуального права України, її міжнародних зобов’язань як комплексної правової підстави забезпечення безпеки деяких видів учасників кримінального судочинства, умовно об’єднаних в межах категорії «співпрацюючих свідків». З огляду на викриття ними інших причетних до протиправної діяльності осіб, така співпраця відбувається в умовах ризику залякування чи помсти. Задля зменшення цього ризику до раціонально прийнятного рівня законодавством передбачено, окрім заходів безпеки, які технічно ускладнюють можливу розправу, також засоби, покликані зменшити бажаний для зловмисників ефект від насильницького втручання у правосуддя. Такими засобами є процесуальні прийоми подолання незамінності учасників кримінального судочинства під час судового розгляду (показання «з чужих слів», судовий допит під час досудового розслідування) та кримінально-правова охорона відносин участі у кримінальному судочинстві. Проте, на відміну від власне свідків, «співпрацюючі свідки» користуються нижчим рівнем кримінально-правового захисту: їхні можливі статуси (підозрюваний, обвинувачений, засуджений, особа, звільнена від кримінальної відповідальності, виправданий) не згадано у статті 386 КК України, яка визнає кримінальним проступком погрозу, шантаж чи підкуп свідка, потерпілого чи експерта. Відповідальність за залякування, катування, мордування тощо осіб, які співпрацюють із правосуддям, здійснюється на загальних підставах, відірвана від спеціальної мети (схилити до неправдивих показань, помста тощо) та загалом поза контекстом участі у кримінальному судочинстві; відсутня відповідальність за їх підкуп. Такий стан правового забезпечення «співпрацюючих свідків» засвідчує незавершеність імплементації окремих приписів міжнародних договорів України у сфері протидії корупції та організованій злочинності. Додатково кримінально-правовий захист учасників судочинства від протиправної бездіяльності службових осіб органів, що забезпечують безпеку, та від розголошення даних про зміст відповідних заходів (статті 380–381 КК України) сформульовано так, що передбачає наявність у причинно-наслідковому ланцюгу юридично значущих проміжних подій, що ставить суб’єктів відповідальності в залежність від конкретного випадку та суперечить визнаним у науці кримінального права підходам (теоріям еквівалентності й безпосередньої причинності).
Ключові слова: свідок, співпрацюючий свідок, забезпечення безпеки, учасники кримінального судочинства, угода про визнання винуватості, організована злочинність