АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ ДИСТАНЦІЙНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Середа, О. Г., Галкіна, Н. М. (2021). CURRENT PROBLEMS OF LEGAL REGULATION OF REMOTE EMPLOYEES' REST TIME. Соціальне право(4), 30–37.

Статтю присвячено дослідженню становлення й сучасного стану правового регулювання дистанційної праці як різновиду нетипової зайнятості в умовах розвитку цифрових (інформаційних) технологій. Акцентовано увагу, що на дистанційних працівників в повній мірі поширюється законодавство про працю з урахуванням специфіки та особливостей застосування дистанційного режиму роботи, які обумовлюються у трудовому договорі. Виконання дистанційної роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу права працівника на відпочинок. Зазначено, що одними з ознак дистанційної праці є можливість самостійного розподілу працівником робочого часу та непоширення правил внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором (але ознаки цих правил все одно присутні при організації дистанційної праці). Це зокрема, проявляється у наявності норми про вільний час для відпочинку (період відключення), коли працівник може переривати будь-який інформаційно-телекомунікаційний зв’язок з роботодавцем, і це не буде вважається порушенням умов трудового договору або трудової дисципліни. На підставі аналізу практики зазначено, що впровадження дистанційної роботи доволі часто призводить до того, що сучасний працівник, навіть коли перебуває поза роботою, використовуючи своє право на відпочинок, все одно постійно знаходиться на зв’язку з роботодавцем (отримує завдання на електронну пошту). При цьому час відпочинку втрачає своє призначення, а працівник продовжує виконувати свої трудові обов’язки в поза робочий час, а фактично відпрацьований час збільшується до неймовірних розмірів. Аргументовано тезу, що правове врегулювання робочого часу та, відповідно, часу відпочинку є необхідною запорукою вдалої трудової діяльності. За результатами дослідження зроблено висновки, що в умовах зростаючих масштабів цифровізаціїї необхідно забезпечити дотримання балансу єдності правового регулювання праці щодо гарантування основних трудових прав дистанційних працівників, зокрема, права на відпочинок, у поєднанні з можливостями для диференціації правового регулювання дистанційної праці. При цьому важливо спиратися як на позитивний досвід інших країн, що вже мають досвід такого регулювання, так і на визнані міжнародні стандарти.