Федір Шміт – дослідник пам’яток візантійського мистецтва: харківський період

Домановська, М., Курушина, М. (2025). Федір Шміт – дослідник пам’яток візантійського мистецтва: харківський період. Текст і образ: Актуальні проблеми історії мистецтва, 2(18), 6–17. https://doi.org/10.17721/2519-4801.2024.2.01

Метою дослідження є актуалізація наукового доробку Федора Шміта, фахівця з історії мистецтва Візантії та Русі-України, пам’яткознавця, пам’яткоохоронця, музеєзнавця, теоретика мистецтва, а також переклад, публікація і коментування його статті, присвяченої равеннським мозаїкам 1112 року, що вийшла друком 1914 року в № 7 часопису «Светильник».
Методологія дослідження. У роботі застосовано описовий, порівняльно-історичний та біографічний метод, а також метод філологічного коментування.
Результати. До ширшого наукового обігу введено переклад українською наукової статті Федора Шміта, що висвітлює питання, чи належать італійські мозаїки початку ХІІ ст. до візантійської традиції. У вступній статті акцентовано увагу на особливостях становлення Шміта як ученого-візантиніста, уточнено окремі факти його біографії, здійснено короткий історіографічний огляд новітніх наукових праць, присвячених творчості Федора Шміта, продовжено розпочату колегами роботу з перекладу українською важливих для візантиністики і історії мистецтва публікацій науковця.
Висновки. Науковий доробок Федора Шміта не втратив своєї значущості й актуальності. «Харківський період» став для вченого надзвичайно плідним як для фахівця з історії візантійського мистецтва та музейної справи, про що свідчать його роботи, які відповідають високим академічним стандартам і сьогодні. Важливою залишається і презентована в українському перекладі стаття вченого «Равеннські мозаїки 1112 року». Равеннські мозаїки 1112 року Шмітт вважав предметом вивчення історії візантійського мистецтва, ймовірно, поділяючи погляди Никодима Кондакова про значення візантійського впливу та його постійну присутність в італійському мистецтві в середні віки та ранньому відродженні. Це твердження, як правило, не суперечить сучасній дослідницькій традиції.