РОСІЙСЬКА ПОЛІТИКА ГЕНОЦИДУ ШЛЯХОМ ДЕПОРТАЦІЇ НАРОДІВ: СИСТЕМНІСТЬ ТА ПЕРМАНЕНТНІСТЬ РЕПРЕСІЙ

Krysachenko (Крисаченко Валентин Семенович), V. (2020). RUSSIAN POLICY OF GENOCIDE THROUGH DEPORTATION OF PEOPLES: SYSTEMICITY AND PERMANENCE OF REPRESSION. Політологічний вісник(84), 49–71. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2020.84.49-71

Стаття присвячена аналізу однієї з форм політики геноциду, а саме — злочину депортації, котру практикувала російська держава протягом всього часу свого існування. Історична послідовність держав Золота Орда — Московське царство — Російська імперія — СРСР і, нарешті, Російська Федерація атрибутивним складником впливу на підлегле населення мала політику насильницького переселення народів, а також окремих груп населення за тієї чи іншою ознакою, в спеціально визначені для цього місця. Такі переселення супроводжувались терором, фізичним насильством, руйнуванням культурного та природного середовища, створенням нестерпних умов для проживання. Політичне значення депортацій полягало в приборканні спротиву приборканих народів, упередженні реальної чи потенційної загрози виникнення антиросійських рухів. Ідеологічні чинники передбачали формування уніфікованого стандартного суспільного світобачення та поведінки. Економічними підвалинами виступала потреба в дешевій (рабській) робочій силі, створенні необхідної інфраструктури для експлуатації загарбаних територій. РФ, як правонаступниця СРСР, не взяла на себе політико-правової та моральної відповідальність за вчинені репресії, процеси реабілітації депортованих народів зупинені повністю. Понад те, своєю агресивною політикою втручання у внутрішні справи незалежних держав (Молдови, Грузії, Сирії, Лівії, України), РФ виступає головною загрозою мирного існування населення цих країн, стає причиною виникнення низки хвиль вимушених масових переселень та еміграції громадян.