Поетична творчість Тараса Шевченка 1860–1861 років у парадигмі рецептивної критики: інтерпретаційний потенціал та нові підходи в площині ЗВО

Расевич, Л. (2025). The Poetic Works of Taras Shevchenko (1860–1861) In the Paradigm of Receptive Criticism: Interpretative Potential and New Approaches in Higher Educatio. Shevchenko Studies(1 (28)), 277–302. https://doi.org/10.17721/2410-4094.2025.1(28).277-302

Вступ. Стаття присвячена рецептивному аналізу поетичної творчості Тараса Шевченка 1860–1861 рр.
Результати. Тексти Т. Шевченка в рецептивній парадигмі виказують метамодерністські риси пошуку й коливання. У руслі рецептивного підходу Шевченко – не воскова фігура генія, а живий мислитель, ліричний герой, який часто сам переживає роздвоєність, сумніви, прагнення свободи й трагедію безсилля, марноту пошуків особистого й національного земного щастя. У чому автор однозначний – то в неприйнятті ні колоніального гніту визискувачів, ні добровільного смирення людей (навіть перед релігійною догмою, якщо вона не стає олюдненою, особистісною). Однак колективне смирення автор водночас розуміє (як вимушений стан) і таврує (як трагічну слабкість). Шевченко в поезії цього часу багато розмірковує на тему особистого щастя, слави, над численними екзистенційними питаннями. Запропоновані підходи до сучасного сприйняття творчості Шевченка з урахуванням актуальних методологічних орієнтирів відкривають нові шляхи для поглибленої інтерпретації текстів у навчальному процесі здобувачів філологічних спеціальностей ЗВО.
Висновки. Рецептивний інструментарій робить горизонт очікувань читача пластичним і відкритим для нових інтерпретацій. І саме тому Шевченко й тепер такий близький метамодерній людині, яка не приймає готових відповідей і не перестає шукати істини, не зневіряється (на відміну від постмодернізму) у самій можливості її існування. Творчість Шевченка цього періоду репрезентує складний пошук сенсів, зберігаючи етичний імператив свободи й гідності, і залишається релевантною в сучасній гуманітарній парадигмі.