КОНСТРУКЦІЯ ФРАУДАТОРНОГО ПРАВОЧИНУ В СУДОВІЙ І НОТАРІАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ

Бондарєва, М., Василина, Н. (2022). CONSTRUCTION OF FRAUDULENT ACT IN JUDICIAL AND NOTARY PRACTICE: SEPARATE ASPECTS. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, 124(5), 18–24. https://doi.org/10.17721/1728-2195/2022/5.124-3

Від римського права була успадкована конструкція "Fraus creditorum", яка дозволяла кредиторові розшукувати майно боржника, навіть після його відчуження третім особам, відмови від права на нього або навмисного потрапляння в речову або зобов'язальну повинність. За своєю сутністю конструкція являла спосіб захисту кредитора від недобросовісних дій боржника, спрямованих на уникнення виконання зобов'язань. Аналіз сучасного українського законодавства вказує на вкрай вузьке коло унормування конструкції Fraus creditorum, що не охоплює всіх практичних потреб її застосування. На це вказує практика Верховного Суду, яким було застосовано конструкцію фраудаторності й до інших, не унормованих законом випадків. Така еволюція судової практики стала можливою завдяки використанню наявного інструментарію: п. 6 ст. 3 ЦК України (визнання справедливості, добросовісності та розумності загальними засадами цивільного законодавства) і ст. 13 ЦК України (заборона діями завдавати шкоди іншим, діяти на шкоду або в інший спосіб зловживати правами). Саме тому здійснено наукову розвідку з конкретною метою: перенести обговорення конструкції фраудаторності в наукове середовище, задавши початок науковим дослідженням і дискусіям, а також дослідити конструкцію в догмі римського права, маючи на меті виявлення елементів, придатних для сучасного використання, й у сучасній судовій практиці, започаткувати доктринальну розробку цього питання. Методологію дослідження складається з конкретно-історичного, догматичного, порівняльного методів, а також системного аналізу й узагальнення. Розглянуто еволюцію і процес застосування конструкції "Fraus creditorum" в догмі римського права, універсальні ознаки конструкції, досліджено й узагальнено судову практику Верховного Суду при вирішенні конкретних кейсів щодо застосування конструкції фраудаторності. Розкрито еволюцію застосування конструкції – від визнання правочинів недійсними з підстав їх фіктивності до визнання фраудаторності як самостійної підстави для такого визнання. Проаналізовано приклади застосування конструкції фраудартності в контексті кола суб'єктів оспорювання правочинів, відплатного характеру правочинів. Досліджено окремі аспекти і сфери застосування конструкції фраудаторності, специфіку її застосування, питання відповідальності нотаріуса за посвідчення договору, який у подальшому визнається недійсним з підстав фраудаторності. За результатами дослідження зроблено висновки щодо можливості застосування конструкції "Fraus creditorum" до сучасних правовідносин через її універсальний характер, наведено особливості застосування конструкції залежно від виду правочину і за колом осіб, а також щодо відсутності необхідності вносити зміни до законодавчих актів, якими визначаються підстави для відповідальності нотаріусів, що посвідчили фраудаторний правочин.