ЦИФРОВА ІДЕНТИЧНІСТЬ І ЦИФРОВА ОСОБИСТІСТЬ: ФІЛОСОФСЬКІ ВИМІРИ СУЧАСНОЇ СУБ'ЄКТНОСТІ

Kovalenko, V. (2025). DIGITAL IDENTITY AND DIGITAL PERSONALITY: PHILOSOPHICAL DIMENSIONS OF MODERN SUBJECTIVITY. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Philosophy, 2(13), 22–27. https://doi.org/10.17721/2523-4064.2025/13-3/14

В с т уп . Наголошено, що цифрова трансформація соціальної реальності актуалізує питання переосмислення людської суб'єктності, зокрема співвідношення понять цифрової ідентичності та цифрової особистості. У науковому дискурсі ці явища часто ототожнюються, утім, вони позначають різні виміри самоідентифікації у мережевих комунікаціях. Метою статті є філософський аналіз сутнісних відмінностей між цифровою ідентичністю як інструментальною та правовою категорією і цифровою особистістю як формою переживаного і конструйо-ваного "Я". Продемонстровано важливість висвітлення їх зв'язку з класичною проблемою самоусвідомлення суб'єкта. М е т о д и . Застосовано комплексну історико-філософську методологію, яка є поєднанням герменевтичного аналізу класичних текстів, у яких формується засаднича модель самоочевидності. Наприклад, Р. Декарт з його концептом cogito або ж П. Рікер, який вводить діалогічний і наративний вимір ідентичності через фігуру Іншого, загалом першоджерела та критична література постали не лише джерелом ідей та поглядів, але й формують основу методології дослідження. Порівняльний аналіз вжито для зіставлення цих позицій із сучасними інтерпретаціями цифрової суб'єктності в роботах С. Кроуфорд, Ґ. А. Терпстра та М. Роблес-Каррільо. Теоретичні матеріали узагаль-
нено шляхом аналітико-синтетичного методу.
Р ез у л ь т ат и . Установлено, що цифрова ідентичність постає як інструментальна та правова конструкція, яка забезпечує доступ до цифрового простору завдяки процедурі ідентифікації, автентифікації, авторизації тощо. Натомість визначено, що цифрова особистість формується як динамічний процес самоконструювання у взаємодії з мережевими спільнотами та медіапрактиками, що узгоджується з ідеєю групової, емерджентної природи ідентич-ності, яка описана в сучасних соціофілософських підходах. Показано спадкоємність між картезіанським радикальним сумнівом щодо достовірності чуттєвого досвіду та сучасною проблематикою нестійкості цифрового "Я", а також актуальність рікерівської тези про те, що самоусвідомлення формується через зустріч з Іншим – у цифровому середовищі цією фігурою стає мережевий "інший", спільнота або платформа.
В и сн о в к и . Обґрунтовано необхідність чіткого філософського розрізнення цифрової ідентичності та цифрової особистості для адекватного аналізу сучасної суб'єктності. Цифрове середовище не лише надає нові технічні засоби самопрезентації, але й трансформує екзистенційні засади людського самопізнання, що відкриває перспективи подальших досліджень у сфері історії філософії, філософської антропології, медіафілософії, соціальної онтології тощо.