Зустріч двох Україн: літературний Київ кінця 1941 року (історико-культурний контекст)

Василенко, В. (2024). Зустріч двох Україн: літературний Київ кінця 1941 року (історико-культурний контекст). Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (2 (36)), 16-24. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2024.36.03

Вступ. Розглянуто спроби активізації українського літературного життя в Києві перших місяців німецької окупації (жовтень – грудень 1941 р.), зокрема простежено діяльність київської Спілки українських письменників і літературних додатків до "Українського слова" під назвами "Література і мистецтво" та "Літаври".
Методи. Використано бібліографічний (вивчення документів із історії української літератури і преси кінця 1941 р.), контекстуальний (з урахуванням нинішнього сприйняття тогочасних культурних подій, історій лю-дей, деяких текстів) і структурний аналізи літературно-художнього, критичного й публіцистичного матеріалів.
Результати. Визначено основні тенденції в київському літературному процесі того часу, а також охара-ктеризовано принципи редакційної політики чотирьох чисел київських "Літаврів", що вийшли в листопаді – на початку грудня 1941 р. за редакцією Олени Теліги, їхні тематично-проблемну структуру й художній зміст. Пере-дусім проаналізовано програмові статті Олени Теліги та її ідейних однодумців (історика Олега Лащенка, публіциста Олега Штуля (Ждановича) та ін.), позначені потужними державницькими інспіраціями і тенденцією до зближення національного й ідеологічного дискурсів. Звернено увагу на переоцінку авторами "Літаврів" радянсь-кої літературної політики, зокрема творчості культових постатей українських 1920-х (Миколи Хвильового, Дмитра Фальківського, Григорія Косинки й ін.). Вказано на ідеологічну тенденційність і політичний догматизм у підході авторів "Літаврів" до подій, постатей і текстів 1920-х рр. Зазначено, що в основі редакційної політики "Літаврів" було прагнення створити новий тип націоналістичної літератури через внутрішню взаємодію мис-тецтва й ідеології в політичній і художньо-естетичній сферах. До аналізу залучено художні й літературно-критичні тексти, а також листи, спогади, щоденники сучасників, які проливають світло на соціокультурний, історичний, творчо-організаційний контексти того часу.
Висновки. Недовгочасний вихід "Українського слова" з додатками "Література і мистецтво" та "Літав-ри", як і короткотривала діяльність Спілки українських письменників і Літературного клубу, мали важливе зна-чення для активізації українського літературного процесу в період війни й окупації, а самі видання відобразили основні тенденції літературної політики кінця 1941 р. (зокрема спробу витворення нового типу націоналістич-ної літератури через взаємодію материкових і еміграційних авторів і перенесення на материковий ґрунт ідей і поглядів, що сформувалися в міжвоєнній еміграції). Згадані літературно-мистецькі видання були єдиними, на-вколо яких концентрувалися культурно-творчі сили Києва того часу, а після їхньої ліквідації і страти їх редак-цій до кінця німецької окупації (листопад 1943 р.) літературне життя в Києві фактично зупинилося (хоча в дещо інших формах продовжилося в Харкові та Львові). Загалом і фактом власної появи, і змістовим наповненням – як символічні акти спротиву – вони засвідчили, що в умовах воєнно-окупаційної реальності культура не може бути осторонь від основних суспільно-політичних процесів і що вона відіграє в них важливу смислотворчу роль.