Смислові контексти феномену релігійної віри в сучасному православному дискурсі

У даній роботі визначаються смислові контексти релігійної віри, яких вона набуває у сучасному православному дискурсі. Було уточнено поняття релігійної віри, яке можна описати як суб’єктивне уявлення про потойбічне, що ґрунтується на релігійній парадигмі, має деяку міру ваги та значення для людини і впливає на її життєдіяльність. У дослідженні обґрунтовується, що релігійна віра характеризується емпірично не підтвердженим та емоційно забарвленим переконанням, надією, або сподіванням. Вона всеохопно впливає на життєдіяльність людини і безпосередньо пов’язана з релігійною парадигмою, якою в даному дослідженні виступає православ’я.
Була проаналізована літературно-джерельна база та окреслені особливості тлумачення феномену релігійної віри сучасними мислителями. Використані у дослідженні джерела були розділені на три великих блоки. Їх склали праці святих отців, роботи сучасних православних філософів та богословів, а також дослідження сучасних науковців (релігієзнавців, філософів, істориків тощо). У роботі демонструється, що релігійна віра є складним явищем, яке розглядається у різних аспектах з застосуванням ряду підходів до його аналізу, серед яких виокремлюються психологічний, філософський, богословський та ін.
В дослідженні обґрунтовується, що основні смислові контексти релігійної віри, які ми відстежуємо у сучасному православному дискурсі, почали формуватися ще в святоотецькій думці. У Біблії віра розглядається в системі взаємозв’язку людини і Бога. У священних текстах подаються лише вихідні положення щодо осмислення цього феномену, що відкриває можливість до пошуку нових тлумачень. Потреба у подальшому смисловому розгортанні спонукала християнських мислителів до поглиблених інтерпретацій феномену віри. У святоотецькій думці віра набуває ряду нових смислових особливостей, зокрема таких як змістовний, діалогічний, волетативний контексти, бачення віри як містичного стану, чесноти, дару від Бога та ін. Такі інтерпретації релігійної віри вплинули на її тлумачення у напрямках сучасного богослов’я та, відповідно, у сучасному православному дискурсі. Були також виокремлені та побіжно дослідженні трансформації релігійної віри, які відбувалися під впливом руху колівадів, а також наслідки популяризації ісихастської традиції.
Дослідження розкриває та окреслює особливості контекстів релігійної віри, яких вона набуває у сучасній православній філософії та богослов’і. Зазначається, що сприйняття релігійної віри продовжує трансформуватись і дотепер. У сучасній православній думці смислові контексти релігійної віри зміщуються в антропологічну площину, зокрема новітніх значень набувають проблеми взаємовідносин у системі «Я-Інший», проблема виживання людини та збереження самої себе. Релігійна віра все більше починає інтерпретуватись крізь призму міжособистісного спілкування, актуалізується її діалогічний та сотеріологічний аспекти. Значну роль в цьому відіграє сьогоденне бачення догмату про Трійцю. У дослідженні окреслюється важливість інтерпретації релігійної віри у контексті патристичної спадщини. Віра також сприймається як трансформуючий феномен, що визначає світогляд людини. Велике значення також надається чуттєвій сфері, яка відіграє важливу роль у богоспілкуванні, а також може обумовлювати появу релігійної віри, впливати на її розвиток та посилювати її значення для людини.
Дослідження демонструє формування основних моделей сприйняття релігійної віри в домінуючих напрямках сучасного богослов’я, серед яких неопатристика, неопаламізм, православна радикальна ортодоксія, православна теоестетика та відкрите православ’я. Визначено, що сучасні напрямки богослов’я проявляють притаманні для них особливості тлумачення релігійної віри, вирішуючи проблему пізнання царини божественного та процесу пошуку Бога. Доведено, що у неопатристичному дискурсі релігійна віра набуває особливого значення в контексті православної традиції. Натомість неопаламізм характеризується зміщенням смислових контекстів релігійної віри у сферу містичного досвіду: ключовою подією постає обоження, а християнське життя та роль релігійної віри в ньому інтерпретується з урахуванням особливого значення аскетичних вправ, містичних станів та переживань. У православній радикальній ортодоксії релігійна віра характеризується залученням інтуїтивного пізнання, а у православній теоестетиці особливий акцент робиться на емоційно-чуттєвій складовій, зокрема релігійна віра осмислюється у взаємодії з естетичним почуттям і спонукає шукати божественні прояви у навколишньому світі. В Україні здійснюється активна розробка концепції відкритого православ’я, у якій релігійна віра характеризується впливовою діалогічною складовою, що проявляється у готовності до толерантного співіснування з іншими релігіями та налагодженні діалогу з суспільством, культурою і наукою. У відкритому православ’ї релігійна віра виступає інтегруючим чинником, який сприяє збереженню та відновленню української православної традиції.
Насьогодні у православному дискурсі акцентується увага на місці, ролі та значенні православної віри у суспільстві та у сучасних політичних системах. Зростає значення общини, спільної молитви та літургійної практики. Увагу православних філософів та богословів привертають проблеми політичної ортодоксії, проблеми прав людини, прозелітизму та релігійної свободи. В українському контексті набуло подальшого розвитку дослідження проблем розповсюдження та протидії ідеології «русского міру» як інструменту дестабілізації України.
Дане дослідження також торкається трансформації смислових контекстів релігійної віри у контексті еклезіологічних питань. Акцентується увага на тому, що сучасні філософи та богослови активно обговорюють подію надання Томосу про автокефалію Православній церкві України. Віра розглядається безпосередньо крізь призму проблем легітимізації церковних інституцій, тлумачення канонів та взаємовідносин між церквами. У роботі проаналізовані деякі особливості церковних відносин між Православною церквою України та Українською православною церквою. Визначено, що сьогодні в Україні православні інституції легітимізуються в очах місцевих християн, зокрема і через віру в їх канонічність.
У роботі також висвітлені зміни контекстів релігійної віри під час епідемій на прикладі пандемії COVID-19. Було уточнено, що у часи пандемії на передній план виходить питання збереження людського життя, а культові практики набувають віртуального характеру. У контексті підвищеного ризику для здоров’я постає проблема збереження релігійних традицій. Важливим чинником у цьому разі є сприйняття віри крізь призму чесноти та довіри: частина вірян розглядає участь у богослужіннях під час епідемії й пов’язаний із цим ризик для здоров’я як особливий вияв довіри до Бога і своєрідну «заслугу» перед Ним. Водночас прояв занепокоєння щодо можливості інфікування нерідко трактується як свідчення недостатньої глибини віри.
Дана робота структурована за тематичними блоками.
У першому розділі уточняється теоретико-методологічна основа дослідження, проводиться аналіз рівня наукової розробки проблеми, здійснюється огляд та класифікація літературних джерел. У розділі розкривається зміст поняття релігійної віри та смислових контекстів її розуміння, звертається увага на сучасний православний дискурс та окреслюються його часові рамки.
У другому розділі відстежуються біблійні та святоотецькі впливи на сучасний процес осмислення феномену релігійної віри та зміщення її смислових контекстів. Також приділяється увага процесу формування філософського та богословського підходів до інтерпретації релігійної віри у ХІХ ст. У розділі висвітлюються характерні особливості тлумачення феномену релігійної віри, яких вона набуває у сучасній православній філософії та богослов’ї.
У третьому розділі визначаються окремі смислові трансформації та контексти релігійної віри у найпоширеніших напрямках сучасного богослов’я. Проводиться аналіз та висвітлюється зміщення інтерпретативних «зрізів» феномену релігійної віри після отримання Томосу про автокефалію Православної церкви України, під час російсько-української війни та епідемії COVID- 19. Також аналізуються особливості осмислення та інтерпретації даного феномену крізь призму боротьби з ідеологією «русского міра», проблеми пошуку місця православної віри у сучасних політичних системах та проблеми відносин між православними церквами в Україні. Ключові слова: релігійна віра, напрями сучасного православного дискурсу, сучасні православні мислителі, православна філософія, богослов’я, релігійна безпека, віра в контексті кризових ситуацій, трансформація релігійної віри.

Максименко І. Г. Cмислові контексти феномену релігійної віри в сучасному православному дискурсі : дис. … доктора філософії : 031 Релігієзнавство / наук. кер. О.І. Предко. Київ, 2025. 212 с.