Управління потенціалом пасіонарності у період відновлення територій держави

Матвєєва Л. В. Управління потенціалом пасіонарності у період відновлення територій держави : дис. ... доктора філософії : 281 Публічне управління та адміністрування. Київ, 2026. 238 с.

Матвєєва Л. В. Управління потенціалом пасіонарності у період відновлення територій держави. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі публічного управління та адміністрування за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування».  Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України. Київ, 2026.

У дисертаційному дослідженні обґрунтовано сутність сучасної парадигми управління потенціалом пасіонарності задля відновлення територій держави у повоєнний період та формуванні пропозицій щодо забезпечення підвищення ефективності цього процесу.
Метою дисертаційної роботи є науково-теоретичне обґрунтування сутності сучасної парадигми управління потенціалом пасіонарності задля відновлення територій держави у повоєнний період.
Об’єкт дослідження  пасіонарність як соціальний феномен.
Предмет дослідження  управління потенціалом пасіонарності у період відновлення територій держави.
У дисертаційній роботі уперше: обгрунтовано комплекс концептуальних положень щодо публічного управління потенціалом пасіонарності задля відновлення територій у повоєнний період в Україні, зокрема інтерпретовано концепт «пасіонарної громади» як простору системної дії, запропоновано інституційні механізми підтримки та дорожню карту для їх імплементації.
Визначено загальну термінологію дослідження та уточнено ключові поняття дослідження: «потенціал пасіонарності», під яким розуміємо інтегровану систему фактичних і латентних можливостей соціального суб’єкта (особи або спільноти), що можуть бути активовані задля досягнення соціально значущої ідеї, навіть жертвуючи особистим добробутом; «пасіонарна громада», яку авторка розуміє як соціально активну спільноту, в якій значна частина мешканців виявляє високий рівень ініціативності, відповідальності, самопожертви та здатності до колективної дії заради спільного блага, розвитку громади та захисту державних інтересів, що прагне трансформації суспільства, а також визначено інші терміни та поняття, які мають значення для дослідження.
Проаналізовано методи пасіонарної ідентифікації особистості та встановлено, що існує два шляхи виявлення пасіонарної особистості – внутрішній і зовнішній. Запропоновано класифікацію методів ідентифікації пасіонарної особистості та визначено трансляційний метод (людина виконує ту трансляційну функцію, яку для неї визначило суспільство, притаманний більшості історичних пасіонаріїв); творчий (індивід модернізує суспільство, часто в боротьбі з суспільством); трансформаційний (пасіонарій-трансформатор виступає суб’єктом трансформаційних функцій системи). Обгрунтовано, що розуміння методів ідентифікації пасіонарних особистостей сприятиме залученню потенціалу пасіонарності у процеси збереження стійкості, зцілення (трансляційний метод ідентифікації) та відновлення (креативний та трансформаційний методи ідентифікації) громад.
За результатами проведеного ретроспективного аналізу прояву та розвитку пасіонарності в різні періоди розвитку української державності (період Київської Русі – формування етнічної ідентичності та поява політичної суб’єктності), період виникнення козацької консорції – пасіонарний вибух та функціонування Козацької держави – пасіонарний надлом, українські землі у складі російської імперії – пасіонарність Гайдамацького Руху, пасіонарний духовний спротив Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки, часи національно-визвольних змагань – революційна пасіонарність, радянський період – національно-визвольна боротьба ОУН-УПА та моральний спротив шістдесятників, революційна пасіонарність в період Незалежності України, сучасний пасіонарний спротив) виявлено чинники та особливості пасіонарності, проведено порівняльний аналіз мотивації та механізмів самоорганізації українців та доведено, що українці протягом століть демонстрували високий рівень пасіонарної активності, що проявлялася в боротьбі за державність, культурну самобутність та свободу.
Розглянуто сучасні приклади пасіонарності в умовах російсько-української війни, яка проявляється в усвідомленій готовності діяти заради інших, у найрізноманітніших ролях (бійців, медиків, рятувальників, журналістів, волонтерів, митців, спортсменів), які демонструють, як ціннісна мотивація, моральна солідарність і готовність діяти всупереч особистим ризикам формують пасіонарну основу сучасного українського суспільства.
Визначено фактори екзогенного та ендогенного впливу на формування потенціалу пасіонарності. Доведено, що колективна (групова) пасіонарність стимулюється такими екзогенними впливами (політичні, економічні, соціально-гуманітарні, технологічні): природні умови (клімат, географічне розташування, природні ресурси; соціально-економічна ситуація (війни, кризи, економічні підйоми чи занепади створюють середовище для формування пасіонарного потенціалу (періоди політичної нестабільності)); культурні контакти (контакт з іншими культурами може стимулювати інновації та активність); інформаційний вплив (глобалізація створює канали для поширення нових ідей, які можуть підсилювати пасіонарність); політичний тиск (військові конфлікти чи окупація можуть стати каталізатором для об’єднання суспільства та пробудження пасіонарних сил).
Ендогенні чинники (соціально-культурні, інституційні, освітньо-інформаційні, демографічні) залежать від внутрішніх особливостей особистості або суспільства: генетичні передумови (біологічні та психологічні особливості особи, спадковість); національний менталітет (особливості світогляду, традицій, національної ідентичності); рівень освіти (освічені суспільства зазвичай більш сприйнятливі до ідей та змін); соціальна мобільність (у суспільствах з високим рівнем соціальної мобільності люди частіше демонструють ініціативу та активність); релігійні переконання (віра, релігійна енергія може бути потужним джерелом пасіонарності); лідерство особистості (харизматичний лідер часто стає ядром пасіонарних рухів).
Обгрунтовано, що формування пасіонарності громади відбувається у результаті комплексної взаємодії зовнішніх та внутрішніх факторів, зокрема військова агресія (екзогенний фактор) може викликати хвилю патріотизму, об’єднання нації та готовності до боротьби (ендогенний фактор), що й відбулось в Україні на початку повномасштабного російського вторгнення.
Встановлено, що екзогенні фактори створюють умови, а ендогенні визначають здатність суспільства або особистості реагувати на ці умови. Баланс між ними є ключовим у формуванні потенціалу пасіонарності.
Показано, що досвід України через три з половиною роки після повномасштабного російського вторгнення демонструє, як у ситуації затяжної та екстремальної кризи поліцентрична система управління може сприяти стійкості та створити середовище для пасіонарних рішень.
Доведено, що ідеологія пасіонарної громади є унікальним соціокультурним феноменом, що трансформується від стихійної реакції до інституціалізованої форми впливу на публічну політику. Вона є потужним інструментом у формуванні нової форми взаємовідносин між громадянами і державою, де держава визнає спроможність громад бути активними суб’єктами суспільних трансформацій.
Встановлено, що готовність до самопожертви є однією з ключових ідейно-практичних рис пасіонарної громади. Вона формує моральне ядро такої громади, забезпечує стійкість до загроз та високий рівень довіри. Проте така здатність потребує визнання, підтримки та ресурсного відновлення – інакше вона з часом вичерпується. Держава, органи місцевого самоврядування та структури громадянського суспільства мають не лише спиратися на цей феномен, а й створювати умови для його етичного розвитку та збереження.
На основі аналізу міжнародного досвіду управління потенціалом пасіонарності громад встановлено, що мобілізаційна здатність громади залежить не лише від ентузіазму населення, а й від інституційного дизайну, культурного коду та політичної підтримки. Українським громадам доцільно інтегрувати ці елементи в локальні стратегії стійкості – через навчання, партнерства та цифрову трансформацію.
Порівняльний аналіз механізмів державної підтримки готовності до самопожертви в зарубіжних країнах дозволяє виділити як модель інституціоналізованої жертовності, де самопожертва передбачена як норма через закон, навчання або систему обов’язків (Ізраїль, Японія), так і модель культурно-моральної легітимації (Польща, частково Японія), або медійно-податкового стимулювання жертовності через формування позитивного іміджу добровольця (США).
Встановлено, що українська пасіонарність має спільні риси з багатьма зарубіжними кейсами: моральну мотивацію, горизонтальність, стійкість у кризах. Проте її відмінність полягає в тривалості, гнучкості, ресурсній автономії та відсутності централізованого лідерства, що перетворює її з реакції на кризу в елемент довготривалої громадянської культури.
Доведено, що українська пасіонарність є поєднанням стійкої горизонтальної солідарності, моральної мотивації та самоорганізаційної спроможності, яка зберігається і навіть посилюється під час тривалих криз. Це надає українським громадам унікальний потенціал до формування нової моделі публічної взаємодії між суспільством і державою.
Розроблено модель ефективної системи формування потенціалу пасіонарності громад – концептуальної структури, що передбачає активне стимулювання ініціативності, самосвідомості та здатності до самопожертви задля суспільного блага в межах локальної спільноти. Інструментами конструювання ідеологічної складової пасіонарної громади є формування спільного наративу (історія громади, герої, символи), реалізація освітніх програм з національної ідентичності, місцевої історії, популяризація прикладів пасіонарної поведінки (волонтерство, захист України).
Обгрунтовано, що розвиток інституційної інфраструктури пасіонарної громади забезпечується створенням Центрів громадської активності (хаби, простори співпраці), збільшенням суб’єктності громадських рад, ініціативних груп, забезпеченням їх співпраці з місцевою владою на умовах партисипації.
Визначено, що важливим елементом системи формування потенціалу пасіонарності громад є ефективний зворотний зв’язок і якісна оцінка реалізованих ініціатив.
Розроблено комплекс алгоритмів формування та реалізації потенціалу пасіонарності: виявлення та діагностика потенціалу пасіонарності громади, стимулювання та розвиток пасіонарності, що передбачає запуск ініціативних освітніх програм (локальні інструменти: грантові конкурси, марафони ідей, простори для зустрічей, коворкінги, медіа-лабораторії, онлайн-платформи для співпраці), реалізація громадських ініціатив (передбачає формування команд та проєктів, навчання проєктному менеджменту, координацію між різними ініціативами, підтримку менторів та фасилітаторів, інтеграцію з місцевим самоврядуванням задля розробки спільних програм та рішень), стабілізація та інституціоналізація та розроблено покрокову дорожню карту.
Визначено, що пасіонарні громади є структуроутворюючими елементами громадянського суспільства. Вони формують нові стандарти відповідальності, співучасті та довіри. В умовах війни та відбудови їхня роль зростає ще більше, оскільки саме такі громади здатні швидко мобілізуватись, адаптуватися до викликів і будувати суспільство, що не тільки виживає, а й розвивається на засадах демократії, солідарності та гідності.