Інституціоналізація української державної та дипломатичної служби в період національного піднесення (1917–1920): політико-дипломатичний і зовнішньополітичний дискурси

Ціватий, В. (2018) Інституціоналізація української державної та дипломатичної служби в період національного піднесення (1917–1920): політико-дипломатичний і зовнішньополітичний дискурси. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія, (137), 46–52. https://doi.org/10.17721/1728-2640.2018.137.2.09

Проаналізовано основні напрями зовнішньої політики й особливості формування моделей української державної та дипломатичної служб в періоді національного піднесення (1917–1920). Особливу увагу приділено інституціональному розвиткові, здобуткам, проблемам і перспективам державної та дипломатичної служб у контексті загальноєвропейського розвитку досліджуваного періоду. Її дипломатія відрізнялася активністю, наполегливістю, цілеспрямованістю, займала дієві позиції з актуальних регіональних і міжнародних проблем. Автор показує, що аналіз основних питань еволюції головних напрямів зовнішньої політики й дипломатичної діяльності України дає можливість глибше зрозуміти загальні для більшості сучасних держав процеси формування зовнішньої політики, дипломатії та вироблення зовнішньополітичних й інституціональних рішень у цій сфері. Питання розвитку та становлення держав пострадянського простору в ХХІ ст. потребує вивчення й узагальнення набутого ними досвіду. У більшості пострадянських держав демократизація передувала дуже складним історичним і драматичним процесам раціонально-бюрократичної модернізації держави й національної консолідації. Перспективним напрямом вирішення численних суперечностей і парадоксів може бути застосування теорії історичного інституціоналізму, що акцентує увагу на часовій послідовності трансформацій і регіонально-інституційних наслідках відповідного розходження соціально-політичних траєкторій розвитку.