Правове регулювання повної матеріальної відповідальності працівників

У дисертації подається теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової задачі щодо розкриття особливостей правового регулювання повної матеріальної відповідальності працівників. У висновках містяться результати проведеного дослідження, які відображаються у пропозиціях і рекомендаціях, спрямованих на досягнення поставленої мети.
1. Історико-правові основи становлення та розвитку повної матеріальної відповідальності працівників характеризуються тривалим шляхом та існуванням таких етапів: перший етап (1929–1932 роки) – закладено основні принципи правового регулювання майнової відповідальності робітників перед наймачем за заподіяний останньому збиток у межах повного розміру; другий етап (1932–1971 роки) – пов’язаний з появою нормативно-правових актів, що закріплюють положення матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин; третій етап (1971–1976 роки) – кодифікація трудового законодавства УРСР та закріплення норм про повну матеріальну відповідальність працівників в окрему главу, яка визначала підстави та умови настання матеріальної відповідальності, її види та порядок відшкодування, встановлення повної матеріальної відповідальності для окремих категорій працівників; четвертий етап (1976–1977 роки) – удосконалення правових норм про матеріальну відповідальність працівників, що пов’язане із прийняттям Указу Президії ВР СРСР № 4 204-IX від 13 липня 1976 року «Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації», який визначав конкретні випадки притягнення до матеріальної відповідальності в повному розмірі; п’ятий етап (1977-2014 роки) – етап систематизації та деталізації законодавства про повну матеріальну відповідальність працівника, що характеризується прийняттям нормативно-правових актів, які визначали перелік посад, які заміщаються або виконуються працівниками та з якими підприємство,
установа чи організація можуть укладати письмові договори; шостий етап розпочався 2014 року і характеризується зміною концептуальних підходів до правового регулювання матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану підприємству, установі чи організації, зокрема щодо можливості притягнення працівників, що є посадовими особами, до відповідальності за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток.
2. Повна матеріальна відповідальність працівників – це обов’язок працівника, котрий перебуває у трудових правовідносинах із роботодавцем, на законодавчо визначених підставах відшкодовувати завдану останньому шкоду в повному розмірі, яку працівник завдав невиконанням чи неналежним виконанням своїх трудових обов’язків.
Основними ознаками, які відрізняють повну матеріальну відповідальність працівників від інших видів матеріальної відповідальності, є: 1) обумовлена наявністю трудових правовідносин; 2) є юридичним обов'язком працівника щодо відшкодування в повному обсязі завданих з його вини шкоди роботодавцю; 3) має місце лише за наявності всіх умов її застосування; 4) укладання договору про повну матеріальну відповідальність можливе лише із особами, що досягнули 18-річного віку та які займають посади, виконують роботи віднесені законом до відповідного переліку; 5) передбачає особистий характер відповідальності працівника; 6) має дві форми відшкодовування завданої шкоди: добровільна або примусова.

Ключові слова: матеріальна відповідальність, правове регулювання, повна матеріальна відповідальність працівників, підстави та умови повної матеріальної відповідальності працівників, трудовий договір, договір про повну матеріальну відповідальність працівника.

Мотрич А. І. Правове регулювання повної матеріальної відповідальності працівників : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.05 трудове право; право соціального забезпечення / Мотрич Андрій Іванович. - Київ, 2017. - 199 с.