Нове про маловідомі та втрачені твори Олександра Мурашка: атрибуція портретів дружини німецького консула Еріха Герінга, художника А. Бабенка, Тетяни Яшвіль, Лідії Мурашко, картини «Вечір»

Добріян, Д. (2020). New About The Little-Known And Missing Works Of Oleksandr Murashko: The Attribution Of Portraits Of The German Consul Erich Hering’s Wife, Artist A. Babenko, Tetiana Yashvil, Lidia Murashko, Paintings "Evening". Текст і образ: Актуальні проблеми історії мистецтва, 1(9), 69–81. https://doi.org/10.17721/2519-4801.2020.1.05

У статті йдеться про атрибуцію маловідомих творів Олександра Мурашка (1875–1919). Деякі з них, наприклад зображення Тетяни Яшвіль або Лідії Мурашко вважаються втраченими, проте інші, як портрети дружини німецького консула Еріха Герінга, художника А. Бабенка (учня Мурашка), картина «Вечір», ще можуть з’явитися в полі зору дослідників. Автор статті розповідає про основні документальні джерела, що дозволили здійснити атрибуцію, та деталі, які підказали правильний напрямок наукового пошуку. Ряд знакових картин класика українського живопису Олександра Мурашка ми знаємо лише з чорно-білих і зрідка кольорових репродукцій. Передусім йдеться про такі його твори, як «Карусель», «Неділя» (1909), «На терасі», «Над старим ставом», сліди яких губляться на початку минулого століття. Про долі цих полотен (за винятком «Каруселі») ми вже писали, однак для глибшого розуміння творчості художника необхідно досліджувати й менш відомі, навіть утрачені речі. Основним джерелом для вивчення спадщини майстра є списки його робіт, складені приблизно 1919 року Маргаритою Мурашко. Попри те, що вони містять безліч неточностей і помилок, значення цих списків важко переоцінити. Серед інших там вказано твори, місцезнаходження яких сьогодні невідоме, але скласти уявлення про деякі з них можна за фотографіями з документально-архівного фонду Національного художнього музею України та приватних архівів. Дослідникам попередніх поколінь удалося встановити імена багатьох портретованих, однак ця робота потребувала продовження. Атрибуція кожної картини доводить, що навіть за обмеженої кількості джерел можна з’ясувати, як виглядали втрачені твори, попри те, що не всі вони відтворювалися на сторінках друкованих видань чи на фотографіях. Водночас, аналіз різнопланових джерел дозволяє атрибутувати маловідомі портрети, адже імена багатьох зображених забуто, і з кожним роком встановити їх стає все складніше.