Університети як центри знань у кризовий період: економічна та стратегічна роль вищої освіти у міжнародних мережах стійкості

Lytvynov, O., & Shevchenko, I. (2025). Knowledge Hubs in Times of Crisis:the Economic and Strategic Role of Universities in International Resilience Networks. Actual Problems of International Relations, (165), 123–136. https://doi.org/10.17721/apmv.2025.165.1.123-136

У статті досліджується роль університетів прифронтових регіонів як стратегічних центрів знань, що сприяють формуванню міжнародних мереж стійкості в умовах воєнного стану. На прикладі Національного аерокосмічного університету «Харківський авіаційний інститут» (ХАІ) проаналізовано процес модернізації змісту освіти та внутрішньої системи забезпечення якості як інструментів інституційної стійкості та економічної життєздатності. Представлено інтегровану модель, що поєднує стандарти ESG, національні вимоги до акредитації та внутрішні цифрові інновації для забезпечення безперервності освітнього процесу в умовах кризи. Наголошено на важливості гібридного навчання, створення безпечного освітнього середовища, залучення стейкхолдерів і підтримання академічної доброчесності у перетворенні університетів на осередки регіональної стабільності та глобальної інтеграції. Доведено, що модель ХАІ може слугувати орієнтиром для закладів вищої освіти, які функціонують в умовах кризи, сприяючи відновленню людського капіталу та міжнародному співробітництву у сфері освіти. Наукова новизна роботи полягає у введенні концепту «освітньо-регіональної траєкторії» як інноваційного підходу до збереження центрів знань у прифронтових регіонах, а також у розробці моделі «безпечної освіти», що поєднує використання укриттів як навчальних просторів із гібридними форматами та цифровими системами моніторингу якості. Саме це дозволяє розглядати досвід ХАІ не лише як локальний кейс, а як універсальну модель модернізації вищої освіти в умовах воєнних викликів. Практична значущість результатів роботи визначається можливістю їх застосування у діяльності закладів вищої освіти України та полягає у наступному: запропоновані практики можуть бути адаптовані й впроваджені для збереження освітнього процесу в умовах загроз; результати можуть слугувати основою для розробки регіональних програм розвитку освіти, спрямованих на підвищення стійкості освітнього середовища та збереження людського капіталу; окреслені підходи до модернізації змісту освіти та внутрішнього забезпечення якості можуть стати підґрунтям для подальших досліджень з питань інновацій в освіті, управління ризиками та формування стратегій освітнього відновлення; напрацювання роботи є аргументом на користь підтримки українських університетів, які, незважаючи на війну, демонструють стійкість та інноваційність.