ПРИПИНЕННЯ ПОРУКИ: НОВЕЛИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ПРАКТИКИ

МИХАЛЬНЮК, О. (2025). TERMINATION OF GUARANTEE: LEGISLATIVE AND PRACTICAL INNOVATIONS. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Legal Studies, 129(1), 45–49. https://doi.org/10.17721/1728-2195/2025/1.129-8

Вступ. Дослідження присвячене аналізу законодавчих положень, судової практики та теоретичних підходів до припинення поруки за цивільним законодавством України. Актуальність теми обумовлена постійними змінами у правовому регулюванні зобов'язальних правовідносин, особливо в аспекті акцесорної природи поруки, яка зумовлює її нерозривний зв'язок із забезпеченим основним зобов'язанням. Основна мета дослідження – систематизувати чинні норми законодавства, дослідити ключові аспекти судової практики, окреслити прогалини й недоліки у правовому регулюванні припинення поруки. Методи. У роботі застосовано: методи порівняльно-правового аналізу, що дозволяє зіставити національне регулювання з відповідними міжнародними підходами; системний метод для комплексного аналізу законодавчих положень і судової практики; методи формальної логіки та тлумачення норм права для визначення ключових аспектів припинення поруки. Результати. Проаналізовано загальні та спеціальні підстави припинення поруки, закріплені в Цивільному кодексі України, зокрема у статті 559 ЦК України. Особливу увагу приділено впливу змін основного зобов'язання на відповідальність поручителя, строкам припинення поруки, а також проблемі заміни боржника без згоди поручителя. Зокрема, досліджено правові позиції Верховного Суду України, включно з постановами Великої Палати, які деталізують акцесорний характер поруки й визначають умови її припинення. Наприклад, у справі № 910/19199/21 підтверджено, що порука припиняється одночасно з припиненням основного зобов'язання. Окремо розглянуто винятки, передбачені частиною 5 статті 559 ЦК України. Крім того, увагу зосереджено на довірчих відносинах між поручителем і боржником, які впливають на стабільність договірних зобов'язань. З'ясовано, що заміна боржника без згоди поручителя може призводити до істотного порушення прав останнього, а відмова кредитора прийняти належне виконання зобов'язання – до додаткових ризиків. Висновки. У статті визначено ключові проблеми, що залишаються нерозв'язаними у сучасному цивільному праві, – недостатній рівень правової захищеності поручителя у випадку змін основного зобов'язання чи порушення кредитором умов договору. Авторка наголошує на необхідності вдосконалення законодавства для усунення прогалин та уніфікації судової практики. Результати дослідження мають практичну цінність для вдосконалення правозастосування, особливо у вирішенні спорів, пов'язаних із припиненням поруки.