Стратегічні комунікації: теоретико-методологічні засади та дослідницький інструментарій

Хилько, М. І., & Товмаш, Д. А. (2025). Стратегічні комунікації: теоретико-методологічні засади та дослідницький інструментарій. Політологічний вісник, (96), 129–144. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2025.96.129-144

У статті здійснено комплексне дослідження стратегічних комунікацій як теоретико-методологічної категорії та практичного інструментарію інформаційної політики сучасних держав. Обґрунтовано значення стратегічних комунікацій для забезпечення національної безпеки, демократичного врядування та стійкості суспільства в умовах гібридних загроз. Виявлено, що в українському контексті формування системи стратегічних комунікацій відбувається на перетині нормативно-правових актів, інституційних практик та міжнародних стандартів, що зумовлює її інтеграцію у євроатлантичний простір.З’ясовано, що національна правова база (Закони України «Про інформацію», «Про медіа», укази Президента щодо доктрини інформаційної безпеки, стратегії кібербезпеки, створення Центру протидії дезінформації) закладає основу для розвитку стратегічних комунікацій як елементу державної інформаційної політики. Продемонстровано, що співвіднесення цих документів з європейськими регуляціями (European Democracy Action Plan, Digital Services Act, European Media Freedom Act) та натівськими підходами (NATO Strategic Communications Policy, Military Committee Policy) створює передумови для формування єдиного безпеково-комунікативного середовища.Окреслено методологічні орієнтири дослідження, які поєднують інституційний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний та дискурс-аналіз, що дозволило системно розглянути як концептуальні засади стратегічних комунікацій, так і практичні механізми їх функціонування. Узагальнено, що стратегічні комунікації є водночас засобом комунікативного менеджменту, каналом формування суспільної довіри та ключовим інструментом протидії дезінформації й зовнішнім впливам, демократичної стійкості та геополітичної суб’єктності України.