Еволюція доказів у кримінальному процесуальному законодавстві XIX століття та їх вплив на кримінальне процесуальне законодавство країн ЄС і України

Погорецький М. А. Еволюція доказів у кримінальному процесуальному законодавстві XIX століття та їх вплив на кримінальне процесуальне законодавство країн ЄС і України: порівняльно-правовий аналіз. Вісник кримінального судочинства. 2024. № 1–2. С. 30–50.

У статті здійснено комплексний порівняльно-правовий аналіз еволюції концепції доказів і процесу доказування у кримінальному процесуальному законодавстві XIX століття. Детально досліджено ключові нормативні акти того часу, зокрема Кодекс кримінального слідства Франції (1808 р.), Статут кримінального судочинства Російської імперії (1864 р.), Кримінально-процесуальний кодекс Австро-Угорщини (1873 р.) та Німецький кримінально-процесуальний кодекс (1877 р.). Особливу увагу приділено аналізу історичного переходу від середньовічної формальної «арифметики» доказів, яка ґрунтувалася на заздалегідь визначеній «силі» кожного доказу, до сучасних стандартів, побудованих на засадах вільної, але раціонально мотивованої оцінки доказового матеріалу судом і присяжними. Автор визначає ключові процесуальні інновації, які стали підґрунтям для формування сучасних континентальних стандартів доказування, такі як: принцип внутрішнього переконання, суворий процесуальний контроль за допустимістю доказів, чіткі гарантії законності збирання та процедурного оформлення доказової бази. Висвітлено еволюцію ролі поліції та слідчих суддів у формуванні доказів, зокрема детально описано розвиток процедурної чистоти та формалізації збору матеріалів. Особливий акцент зроблено на актуальності історичного досвіду XIX століття для подальшого вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України, враховуючи сучасні виклики, такі як європейська інтеграція, широке застосування цифрових технологій та необхідність ефективної протидії використанню незаконних доказів («плоди отруєного дерева»). Автор пропонує шляхи імплементації європейських стандартів доказування в українську правову систему, наголошуючи на необхідності удосконалення процесуальної форми, цифровізації доказового процесу та посилення гарантій захисту прав учасників судового розгляду.У статті доводиться, що спадщина кодифікацій XIX століття формує чотири незмінні критерії, що залишаються актуальними для держав-членів ЄС і України у XXI столітті. Перший критерій – формалізоване походження доказів, згідно з яким доказ виникає лише через процесуально дозволений канал, а роль поліції полягає лише в оперативному збиранні матеріалу без його оцінки. Другий критерій – повний ланцюг збереження доказів, від традиційного опечатування до сучасних криптохешів, що забезпечує безперервність та достовірність. Третій критерій – гласне й безпосереднє дослідження доказів, де усність, публічність і можливість перехресного допиту є ключовими інструментами для очищення інформації від можливих упереджень. Нарешті, четвертий критерій – вільна, але мотивована оцінка доказового матеріалу, за якою судове внутрішнє переконання повинно бути аргументованим та логічно обґрунтованим