Феномен соціально-комунікаційного явища «вірусний контент» у період світової пандемії (на матеріалах української блогосфери 2020–2023 рр.)

Зубар П. М. Феномен соціально-комунікаційного явища «вірусний контент» у період світової пандемії (на матеріалах української блогосфери 2020–2023 рр.) : дис. … доктора філософії : 061 Журналістика / Зубар Петро Максимович ; наук. кер. В. Е. Шевченко. Київ, 2025. 200 с.

Пандемія COVID-19 стала безпрецедентним глобальним викликом, спричинивши не лише медичну, а й соціально-комунікаційну кризу. Дисертаційне дослідження присвячене феномену соціально-комунікаційного явища поширення вірусного контенту під час глобальної епідемії. У роботі розглянуто теоретичні засади концепції «вірусів розуму», яка розглядає поширення одиниць культурної інформації за метафоричною аналогією до біологічних вірусів. Така система поглядів дозволяє краще зрозуміти механізми «зараження» свідомості людей певними ідеями та переконаннями через комунікаційні канали.
Концепція «вірусів розуму» лежить в основі низки похідних термінів: мем, медіавірус, вірусний контент, вірусний дискурс та інших. У дисертації продемонстрована еволюція відповідної терміносистеми, поглядів на чинники, що сприяють віральності контенту та його трансформаціям у процесі поширення. Дослідження сфокусоване передусім на проявах поширення деструктивного вірусного контенту під час пандемії як прояву інфодемії — безпрецедентного за масштабами поширення недостовірної інформації про хворобу, що супроводжує глобальні епідемії, зокрема коронавірусну. Вказано, як страх та невизначеність, характерні для періоду пандемії, сприяли швидкому розповсюдженню чуток, теорій змови та маніпулятивних наративів.
Дослідження демонструє, що інфодемія є характерною ознакою епохи постправди, коли обʼєктивні факти не мають визначального впливу на формування громадської думки та поступаються емоціям та особистим переконанням. У таких умовах деструктивні наративи знаходять сприятливе середовище для поширення, а традиційні джерела інформації втрачають довіру аудиторії. Активісти антивакцинних рухів скористалися нагодою та використали платформи соціальних медіа для формування власних онлайн-спільнот. Якщо до пандемії COVID-19 рухи проти щеплень перебували переважно на маргінесі, то під час неї вони почали активно інституціоналізуватися. В умовах зростання довіри до соціальних медіа як джерела інформації про здоровʼя разом із збільшенням часу онлайн, спричиненим глобальним локдауном, антивакцинні активісти спромоглися скористатися ефектом «ехокамер», всередині яких користувачі посилювали свої упередження та недовіру до системи громадського здоровʼя.
В Україні початок пандемії збігся у часі зі стрімкою популяризацією платформи YouTube, чим скористалися блогери COVID-дисиденти. У роботі детально досліджено прояви інфодемії в українській блогосфері у 2020-2023 рр., зокрема проаналізовано коронаскептичний контент. Комуніканти заперечували серйозність хвороби, спекулювали на темі її походження, підважували ефективність протиепідемічних заходів та закликали відмовитися від щеплення. У комплексі це сформувало загрозу для суспільного здоров’я у багатьох країнах. До того ж початок повномасштабного російського вторгнення в Україну поглибив комунікаційну кризу, повʼязану з пандемією, та спричинив трансформацію вірусного контенту та коронаскептичного дискурсу загалом. Блогери, що його формують, зосередили свою увагу на нових реаліях, зокрема мобілізації та інших явищах, спричинених війною, використовуючи схожі або ідентичні прийоми та дискурсивні стратегії.
Дослідження пропонує погляд на вирішення наукової проблеми комплексного аналізу соціально-комунікаційних процесів, що супроводжують поширення деструктивного вірусного контенту під час глобальних епідемій. Його обʼєктом є вірусний контент, створюваний та поширюваний під час пандемії в українській блогосфері, а предметом — складники такого контенту, зокрема деструктивного характеру: прояви дезінформації, маніпуляцій та конспірології, повʼязані з громадським здоровʼям.
Мета дисертаційного дослідження полягає в окресленні феномена вірусного контенту в період світової пандемії як соціально-комунікаційного явища. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення низки завдань:
1. окреслення теоретичної бази дослідження та систематизації наукових поглядів на поняття, повʼязані з вірусним контентом;
2. визначення особливостей поширення такого контенту під час глобальних пандемій;
3. систематизації наявних методологічних підходів до дослідження інфодемічного вірусного контенту, а також міждисциплінарних поглядів науковців на стратегії протидії його поширенню;
4. оцінці ролі соціальних медіа, зокрема блогосфери, у поширенні вірусного контенту деструктивного характеру під час пандемії;
5. виокремлення критеріїв для класифікації комунікантів, які долучилися до формування коронаскептичного дискурсу в Україні;
6. обґрунтування критеріальної бази для відбору релевантних публікацій із деструктивним вірусним контентом;
7. виявлення провідних дискурсивних стратегій, використаних в рамках дезінформаційної кампанії, повʼязаної з COVID-19.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період пандемії COVID-19 та півроку після її офіційного завершення та включають 2020–2023 рр.
Емпірична база дослідження охоплює відео YouTube-блогерів, які систематично продукували коронаскептичний контент під час пандемії COVID-19, та публікації, присвячені вивченню та протидії поширенню деструктивних інформаційних вірусів у спеціалізованих медіа.
У роботі використана низка як загальнонаукових, так і специфічних для соціальнокомунікаційних досліджень методів. Для збирання даних використано біографічний метод, метод наукового спостереження та моніторинг. Завдяки ним здійснене діахронічне дослідження змін тематичної спрямованості вірусного контенту у перебігу дезінформаційної кампанії під час пандемії COVID-19 в Україні. Моніторинг медіа та аудиторії сприяв відстеженню появи нових та блокування попередніх майданчиків комунікації, контент яких потрапив до емпіричної бази дисертаційного дослідження, а також визначенню провідних комунікантів, що поширювали контент деструктивного характеру в період коронавірусної епідемії. Біографічний аналіз дав змогу зібрати свідчення щодо історій діячів, що формують коронаскептичний дискурс в Україні, та визначити характер інституційних звʼязків між ними.
Методами аналізу даних стали контент-аналіз, метод класифікації, метод групування, лінгвістична теорія аргументації та дискурс-аналіз. За допомогою першого були досліджені тексти та інші комунікаційні матеріали у публікаціях українських коронаскептиків. Одиницями кодування виступили текстові дані, за допомогою яких можливо визначити ключові теми, категорії або патерни, що виникають у дискурсі, який формують ці комуніканти. Крім того було встановлено частотність вживання характерних слів та словосполучень для дослідження специфічного понятійного апарату, використовуваного для формування деструктивного дискурсу.
Застосування методу дискурс-аналізу, який став ключовим для дослідження, дало змогу визначити основні практики та стратегії, за допомогою яких відтворюється коронаскептичний дискурс. За допомогою цього методу також простежено зміни, яких цей дискурс зазнав після початку повномасштабного російського вторгнення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у формуванні принципово нового підходу до розуміння поширення вірусного контенту як одного з проявів інфодемії. У роботі детальне вивчення метафоричної концепції небіологічних «вірусів» з акцентом на соціально-комунікаційному аспекті їхнього поширення. У результаті проведеного дослідження вперше детально вивчена дезінформаційна кампанія, повʼязана зі сферою громадського здоровʼя на конкретному прикладі пандемії COVID-19, та визначені основні дискурсивні стратегії, що використовуються в процесі поширення вірусного контенту деструктивного характеру.
Завдяки пропонованому дослідженню подальшого розвитку набули теоретичні засади медіадосліджень та суміжних галузей, пов’язаних з маніпуляціями, медіавірусами та інфодемічними процесами. Крім того, удосконалено розуміння ролі соціальних медіа, зокрема блогосфери, у поширенні вірусного контенту. У роботі систематизовано специфічний понятійний апарат, повʼязаний з коронаскептичним дискурсом в Україні. Зокрема виокремлена специфічна лексика, що використовується для формування деструктивних наративів.
Отримані результати дослідження мають важливе практичне значення, адже вони сприятимуть поглибленню розуміння соціально-комунікаційних процесів, що відбуваються в кризових умовах пандемії, можуть стати основою для розроблення ефективних комунікаційних політик і практик державними органами, медіа та іншими зацікавленими сторонами. Напрацювання, створені в результаті цієї роботи, є перспективними для використання під час тренінгів, навчальних курсів, освітніх заходів, присвячених тематиці медіаграмотності та протидії маніпуляціям та дезінформації.