Конституційне право на звернення до міжнародних судових установ та міжнародних організацій: порівняльно-правове дослідження

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення та подано нове вирішення наукової проблеми щодо конституційного права кожного звертатися до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, що покладено в основу вироблення відповідної концепції конституційно-правового забезпечення цього права з урахуванням зарубіжного досвіду, а також пропозицій та рекомендацій з удосконалення його конституційно-правового регулювання та практики застосування. Виділено такі основні закономірності процесу розвитку вітчизняної теоретико-правової думки щодо конституційного права кожного звертатися до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій: теоретичне та практичне розроблення його проблем розпочинається з об’єктивізацією інституту конституційно-правового статусу людини і громадянина та інституту міжнародно-правового захисту прав людини в Конституції України; початком правових реформ, що пов’язані з утвердженням конституціоналізму в Україні; прийняттям пілотних рішень Європейським судом з прав людини у справах проти України та Резолюцій Парламентської Асамблеї Ради Європи, Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи щодо невиконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері захисту прав людини. Розкрито ґенезу ідеї права кожного звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій: від ідеї захисту прав людини до трансформації її в принцип захисту прав людини в правових системах держав та міжнародній правовій системі.Доведено факт взаємодії та взаємовпливу конституційного і міжнародного права на розвиток права кожного звертатися до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій у різні історичні періоди. Обґрунтовано, що міжнародно-правова регламентація цього права спирається на спільні конституційні традиції держав, а також що це право трансформувалося у принцип-гарантію.Аргументовано, що дослідження конституційного права звертатися до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій не може бути побудоване на трансдисциплінарному, ультидисциплінарному, дисциплінарному підходах, а має ґрунтуватися на міждисциплінарному підході. Встановлено правову природу об’єктивного і суб’єктивного права кожного звертатися до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій.
Обґрунтовано, що зміст конституційного права звертатися до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій не вичерпується ані тричленною (право-поведінка, право-вимога, право-претензія), ані чотиричленною структурою (право-поведінка, право-вимога, право-претензія, право-користування). Доведено, що право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, включає в себе дві правомочності: право-поведінку і право-вимогу.

Дешко Л. М. Конституційне право на звернення до міжнародних судових установ та міжнародних організацій: порівняльно-правове дослідження : дис. ...д-ра юрид. наук : 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право / Дешко Людмила Миколаївна. - Київ, 2017. – 480 с.