Становлення вітчизняного судоустрою та судочинства: доба України-Руси (ІХ-ХІV ст.)

Захарченко, П., Мірошниченко, М. (2022). THE ESTABLISHMENT OF THE NATIONAL JUDICIAL SYSTEM AND THE JUDICIARY: THE AGE OF UKRAINE-RUS (IX–XIV centuries). Вісник кримінального судочинства(3), 138–147. https://doi.org/10.17721/2413-5372.2022.3-4/138-147

Стаття знайомить читацький загал із особливостями становлення інститутів судоустрою та судочинства в межах ІХ–ХІV ст., коли на теренах сучасної України стверджувалася, за влучним висловом професора М. Грушевського, держава під назвою Україна-Русь. Потреба її появи полягає в необхідності реформування судових установ, відповідно до критеріїв, встановлених державами-членами Європейського Союзу з метою виконання умов для Україною набуття повноправного статусу кандидата до Європейської Унії. Звернення до історичного спадку, полишеного нашими пращурами, показує, що судова система України сформована на національному автентичному грунті, має глибокі історичні корені і реформувати її необхідно насамперед у напрямку реального забезпечення правосудності рішень від впливу факторів адміністративного, корупційного та іншого протиправного характеру. Автори публікації стверджують, що з огляду на стратифіковану структуру руського суспільства, єдиного суду для усіх верств населення в Україні-Руси не існувало. Компетенцією на здійснення правосуддя в межах держави-країни володіли світські – публічні і приватні суди та церковний з відповідною категорією справ, які підлягали юрисдикції відповідного (світського чи церковного) судочинства. Публічними були князівський, вічевий і громадівський суди. Приватними – вотчинні чи доменіальні. Встановленні основні принципи їхньої діяльності. Зазначено, що судове провадження мало обвинувально-змагальний характер, однак окремо застосовувались елементи розшукового (слідчого) процесу з кримінальних справ, коли необхідно було провести розслідування по гарячих слідах. Розшуковий слідчий процес проходив у три етапи, кожен із яких детально схарактеризований у публікації. У висновках наголошено, що доктрина судової влади була безпосередньо пов’язана не з княжим чи церковним урядуванням, а з реалізацією ідеї права як інструменту замиреного середовища. Крім того, вона базувалася й на ідеї, що гарантом справедливості є не лише князівський суд, а й вервні та вічеві суди, засновані на звичаєвому праві. Набуло поширення третейське судочинство, що мало приватно-публічний характер. Головне призначення третейського суду полягало не у суворому дотримуванні букви нормативного правового акту, а в припиненні ворожнечі та розбрату шляхом досягненні примирення між сторонами конфлікту. Започатковані третейським судочинством на теренах Русі принципи гласності, відкритості, змагальності сторін, формальної рівності всіх учасників процесу перед законом, доступності суду, не втратили актуальності і в XXI ст. В доктрині сучасного судочинства в Україні саме ці принципи є маркером рівня демократії в українському суспільстві.