Неоязичництво як культурний феномен

У дисертації досліджено феномен неоязичництва та виявлені його теоретичні джерела, які розкриваються в роботах українських та зарубіжних релігієзнавців, філософів, культурологів. Варто зазначити, що поняття “неоязичництво” не є загальновизнаним і використовується для позначення різноманітних явищ – від своєрідних проявів у політиці до ідейних спрямувань у мистецтві. Дослідники пропонують виокремити наступні підходи при розгляді неоязичництва: конфесійний, негативістський та визначення представників неоязичництва. Проблема ускладнюється тим, що кожна із зацікавлених сторін, характеризуючи зазначений феномен, ставиться до нього упереджено, розглядаючи крізь призму своїх релігійних, політичних, етнічних переконань.
Також у дисертаційній роботі узагальнено та обґрунтовано світоглядні джерела формування неоязичництва. Встановлено, що культивуванню язичницької естетики і системи цінностей сприяли соціально-політичні, економічні та духовні трансформації суспільства. Формування неоязичництва у XX-ХХІ ст. зумовлене культурою Постмодерну, під час якої відбувається девальвація християнських цінностей, проголошення нових ціннісних орієнтирів, формування світогляду на основі пантеїстичних уявлень. Проблеми сучасної цивілізації пропонується подолати через повернення до стародавніх вірувань.З’ясовано, що на появу неоязичництва в сучасній культурі вплинув загальний процес секуляризації, який розпочався з епохи Відродження. Духовний розвиток починає зазнавати впливу світської культури, яка формує нові норми і цінності. Як наслідок, філософія Нового часу зосереджується на дослідженні не потойбічного, а поцейбічного: природи, особистості, людської сутності.
Виявлено, що генеза неоязичництва обумовлювалась посиленням національної самосвідомості та кризою офіційної релігійності. Виникнення неоязичництва пов’язане з прагненням вирішувати проблеми національної ідентичності, з орієнтацією на утвердження національної ідеї, національного самовизначення без іншокультурних нашарувань, що визначало шлях релігійного пошуку. Простежено, що перші три етапи становлення неоязичництва характеризуються інтуїтивно-ірраціональним началом, на відміну від сучасного неоязичництва, вихідним положенням якого є намагання урівноважити раціональне та ірраціональне шляхом їх синтезу. Сучасне неоязичництво пропагує “новий тип свідомості”, який не заперечує наукові досягнення, але виступає проти розуміння знання як сили підкорення природного Універсуму, історичної форми раціональності.

Качан К. Є. Неоязичництво як культурний феномен : дис. ...канд. філос. наук : 09.00.11 – релігієзнавство / Качан Катерина Євгенівна. - Київ, 2016. – 182 с.