Субрегіональний рівень адміністративно-територіальної реформи в Україні: дискусійні аспекти

Барановський, М. (2020). Субрегіональний рівень адміністративно-територіальної реформи в Україні: дискусійні аспекти. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Географія, (76–77), 37–43. http://doi.org/10.17721/1728-2721.2020.76-77.5

В Україні розпочався другий етап децентралізації, пов’язаний із формуванням адміністративно-територіальних одиниць субрегіонального рівня. Затверджений Верховною Радою України перелік нових районів містить низку диску­сійних моментів, які потребують наукового аналізу. У дослідженні проаналізовано підходи науковців до виділення в Україні адміністративних одиниць субрегіонального рівня, розкрито аргументи прибічників та противників їхнього створення в сучасних умовах. На основі аналізу кількісних критеріїв установлено, що нові райони відповідають рівню МиТЭ-3 стандарту територіального поділу країн ЄС. Здійснено порівняльний аналіз схем поділу країни на райони, які були розроблені різними урядами України, із мережею районів, затверджених Верховною Радою у 2020 р. Установлено, що збільшення кількості нових районів зі 102 до 129, а потім до 136 одиниць відбулося внаслідок розширення їхньої мережі на тимчасово окупованих територіях Донбасу та в Криму, а також під тиском представників регіонів. На прик­ладі Чернігівської області розкрито складність питання формування мережі нових районів та їхніх центрів. Визначено, що пересічна кількість населення нового району становить в Україні 303 тис. осіб, людність центру адміністративних одиниць субрегіонального рівня – 130 тис. осіб. Установлено наявність дуже значних диспропорцій (від 58 до 362 разів) у кількості населення в нових районах та їхніх центрах. На основі проведених обчислень визначено, що 26,5 % нових районів та 50 % їхніх центрів мають кількість населення меншу, ніж це визначено нормативними документами, що може стати додатковою перешкодою для формування якісного кадрового потенціалу органів виконавчої влади. Уста­новлено, що конкурентна боротьба між містами за статус центру нового району зумовлена прагненням місцевих еліт зберегти за собою контроль над певними територіями. Указано на неоднозначне сприйняття в середовищі експертів і регіональних еліт питання створення нових районів за етнічною ознакою (Болградський і Берегівський райони). Ви­значено перелік кадрових, фінансових, майнових питань, які необхідно буде розв’язати задля побудови в Україні ефек­тивної виконавчої влади на субрегіональному рівні.