Трансформація публічного правління у сфері охорони здоров’я в умовах непрогнозованих епідеміологічних впливів: концептуальні засади та механізми реалізації

У дисертації здійснено теоретико-методологічне обґрунтування концептуальних засад трансформації публічного управління у сфері охорони здоров’я в умовах непрогнозованих епідеміологічних впливів та вироблення практичних рекомендації щодо механізмів її реалізації в Україні. У роботі уперше здійснено цілісний науковий аналіз проблеми трансформації публічного управління у сфері охорони здоров’я в умовах непрогнозованих епідеміологічних впливів та розроблено практичні рекомендації щодо щодо механізмів її реалізації в Україні. Розроблено концепцію формування моделі механізмів реалізації трансформаційних змін публічного управління у сфері охорони здоров’я, принципово важливим елементом якої є технологічний механізм, який передбачає звернення до застосування сучасних інноваційних технологій, серед яких провідне місце займають медичні інформаційно-аналітичні системи управління й обробки даних, цифрові технології, зокрема, технологія блокчейн (Blockchain), технологія інтернету речей у медичній сфері (Internet of Medical Things, IoМT), смарт-технології (Smart technology) тощо, запровадження яких суттєво змінює підходи у наданні медичної допомоги, підвищення якості медичних послуг, забезпечуючи реалізацію права громадян на її отримання за світовими стандартами та призводячи до трансформаційних змін публічного управління у сфері охорони здоров’я, з відповідним нормативно-правовим, організаційним, ресурсним, кадровим забезпеченням тощо. У роботі розроблено стратегічні напрями механізмів реалізації трансформаційних змін публічного управління у сфері охорони здоров’я в Україні, до яких віднесено інклюзивність як підтримка цінностей цифрової еволюції систем охорони здоров’я Європейського регіону, таких як справедливість, солідарність та універсалізм, для чого передбачається активно удосконалювати публічне управління у сфері охорони здоров’я та інвестувати в її розвиток з метою уникнення небажаного поглиблення соціальної несправедливості та цифрового розриву; інновації та цифрова охорона здоров’я як забезпеченння загальним охопленням послугами охорони здоров’я для досягнення кожною людиною максимально можливого рівня здоров’я та благополуччя; інвестиції як нагальна необхідність діяльності органів публічної влади щодо залучення інвестицій у вітчизняну систему охорони здоров’я, розвиток міжсекторальних підходів до розробки передових практичних методів надання послуг цифрової охорони здоров’я, що є основою надійних та стійких систем охорони здоров’я майбутнього; Розроблено методику мережевого планування і управління з використанням інформаційних систем управління проектами (ІСУП) у сфері охорони здоров’я, враховуючи, що дані системи володіють засобами графічного відображення, побудови гістограм, графіків руху коштів, відповідей на діалогові питання щодо цілей планування, управління ресурсами впроваджуваних проектів публічного управління, що вбачається особливо актуальним з огляду на активне впровадження цифрових технологій у медичну галузь, при цьому центральна роль в управлінні конкретними проектами належить інструменту автоматизації функції прогнозування; Удосконалено понятійно-категорійний апарат трансформаційних змін публічного управління у сфері охорони здоров’я шляхом введення у науковий обіг понять “благополуччя”, “здоров’я”, “трансформаційні зміни у сфері охорони здоров’я”; під першим (або українським аналогом – “добробут”) запропоновано розуміти гарантований державою, законодавчо визначений стійкий рівень забезпеченості населення країни, окремої соціальної групи, сім’ї, особи життєво необхідними (найважливішими) матеріальними і нематеріальними благами, забезпечення “благополуччя” передбачає дотримання відповідними суб’єктами встановлених стандартів та інших нормативних вимог; поняття “здоров’я” запропоновано розуміти як ідеальне здоров’я, певний еталон, мету щодо власного здоров’я, рівня якого прагне досягти особистість, баланс фізичних, духовних сил організму з відсутністю яскраво виражених хворобливих станів, повну рівновагу з біосферою та синергією сфер: фізичної, духовної, соціальної та духовної, що цілком відповідає визначеному у законі України «Про систему громадського здоров’я» змісту поняття «єдине здоров’я», оскільки обидва підкреслюють комплексний характер здоров’я та його взаємозв’язок з різними сферами суспільних відносин; поняття “трансформаційні зміни у сфері охорони здоров’я” запропоновано тлумачити як поява нового стану, що викликаний зростаючими потребами формування необхідних термінових дій та заходів органів публічної влади із реагування на епідемічні виклики та загрози, їх локалізації та запобігання, розвитком новітніх технологій, нагальною необхідністю перетворень та потребує фундаментального переосмислення та створення нових, більш ефективних механізмів публічного управління, удосконалення роботи сфери охорони здоров’я та вирішення проблем її діяльності. Систематизовано термінологічні підходи до визначення понять у сфері санітарного та епідемічного благополуччя та розвинуто понятійно-категорійний апарат. Встановлено, що Закон України «Про систему громадського здоров’я», який набув чинності 1 жовтня 2023 року, поняття «єдине здоров’я» визначає через міжсекторальний підхід до реалізації програм, державної політики та проведення наукових досліджень у галузі громадського здоров’я, що передбачає спільну координацію дій кількох секторів, таких як медицина, медицина праці, ветеринарна медицина, безпечність продуктів харчування та охорона довкілля, з метою забезпечення захисту здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя населення. Запропоновано авторське визначення поняття «здоров’я», яке тлумачить здоров’я як ідеальний стан, мету, до якої особистість прагне, враховуючи баланс фізичних, духовних сил організму та рівновагу з навколишнім середовищем. За такого підходу «єдине здоров’я» визначається як взаємодія різних секторів, спрямована на досягнення ідеального стану здоров’я населення через координацію різноманітних заходів та програм. Такий підхід враховує, що здоров’я є комплексним поняттям, яке охоплює фізичний, духовний, соціальний та екологічний аспекти. Обгрунотовано, що запропоноване тлумачення змісту поняття «здоров’я» цілком відповідає визначеному у законі змісту поняття «єдине здоров’я», оскільки обидва підкреслюють комплексний характер здоров’я та його взаємозв’язок з різними сферами життя. У роботі здійснено наукове обґрунтування шляхів удосконалення публічного управління з питань поглиблення медичної компетентності громадян як умови забезпечення їх готовності до епідемічних загроз, які передбачають поєднану множину формування та реалізації цілей на основі розроблених стратегічних документів та здійснення заходів публічного управління та регулювання суб’єктами державної влади та місцевого самоврядування з метою модернізації підходів до забезпечення медичної грамотності за рахунок використання адміністративних, правових, організаційних та економічних механізмів публічного управління; зазначений процес формується на державному, регіональному та місцевому рівнях і передбачає гармонізацію окремих секторальних цілей та ресурсів. Розширено перелік базових механізмів публічного управління у досліджуваній сфері шляхом доповнення їх спектру, а саме: механізмами впровадження трансформаційних змін у сфері охорони здоров’я, засобами реалізації яких виступає система організаційно-функціонального, нормативно-правового, ресурсного (матеріально-технічного, фінансово-економічного) складових, а також нового механізму технологічного забезпечення, інструментами реалізації якого виступають, зокрема, технологія блокчейн (Blockchain), технологія інтернету речей у медичній сфері (Internet of Medical Things, IoМT), смарт-технології (Smart technology); Обґрунтовано наукові підходи до розуміння взаємозалежності технологічної трансформації публічного управління у сфері охорони здоров’я та розвитку потенціалу у сфері ІТ-технологій з урахуванням того, що цифрові інновації розглядаються як один із ключових каталізаторів національної економіки та становлять технологічний фундамент для трансформаційних змін в системі публічного управління в умовах боротьби з епідеміями. Визначено чинники, що деструктивно впливають на трансформаційні процеси публічного управління у сфері охорони здоров’я та формування ефективних механізмів протиепідемічного регулювання, до яких віднесено науково-інноваційні, фінансово-економічні, технологічні, соціально-економічні, психологічні, організаційно-управлінські, кадрові, правові, які у сукупності гальмують трансформаційні процеси у публічному управлінні загалом та у медичній галузі зокрема та не дозволяють динамічно розвиватись системі публічного управління. Здійснено аналіз теоретичних закономірностей змін в Україні, що відбуваються в глобалізованому протиепідемічному контексті шляхом виокремлення низки цифрових трендів середньо- та довгострокового характеру, врахування яких є ключовим фактором для успішного розвитку України як інноваційної держави; ці тренди включають в себе цифровізацію різних сфер суспільного життя, економіки «спільного користування», віртуалізацію фізичних інфраструктурних IT-систем та перехід до сервісних моделей публічного управління у сфері охорони здоров’я;
У роботі набули подальшого розвитку теоретико-методологічні засади трансформаційних змін публічного управління у сфері охорони здоров’я в умовах непрогнозованих епідеміологічних впливів, які пояснюють та відображають сукупність чинників і процесів, ключові тенденції та закономірності, що детерміновані стрімким технологічним розвитком цифрового суспільства, розробкою та запровадженням сучасних стратегій публічного управління у сфері охорони здоров’я як відповіді на загрози та виклики епідемічного характеру, до розробки яких запропоновано залучати інститути громадянського суспільства. Обгрунтовано періодизацію історичних джерел, що висвітлюють питання генезису наукових досягнень у сфері епідеміології, шляхом уточнення історичних етапів їх розвитку: 1 етап – період ранньої епідеміології, що набув поширення починаючи з V століття до нашої ери і тривав приблизно до 1830 року; 2 етап – період класичної епідеміології, що розвивався приблизно з 1830 до 1940-х років; 3 етап – період нової епідеміології, починаючи з 1940-х років і до сьогодні. Досвід міжнародної практики засвідчує, що в публічному управлінні медичною галуззю з питань запобігання поширенню інфекційних хвороб широко впроваджуються механізми міжгалузевої співпраці, що значно збільшує потенціал країни для локалізації та зменшення ризиків у цій сфері через застосування комплексного залучення ресурсів держави, бізнесу, інститутів громадянського суспільства та міжнародного співробітництва. Встановлено, що санітарно-епідеміологічний нагляд є перманентною системою і саме епідеміологічний моніторинг стану здоров’я у взаємозв’язку із аналізом середовища існування людини зможе забезпечити єднання двох підсистем єдиної системи охорони здоров’я: санітарно-епідеміологічної та лікувальної, які до теперішнього часу функціонують як автономні системи. Обґрунтовано, що одним із пріоритетних напрямів діяльності органів державної влади у досліджуваній сфері є підвищення ефективності системи епідеміологічного моніторингу за інфекційними хворобами на основі повсюдного впровадження цифрових технологій, інформаційно-аналітичних систем, дослідження динаміки стану навколишнього середовища та досягнення колективного імунітету населення. Доведено, що подальший розвиток системи публічного управління в сфері охорони здоров’я з урахуванням поширення пандемій різного походження, має базуватися на сучасній національній стратегії попередження глобальних загроз, яку потрібно формувати на основі наявного світового досвіду та локальних можливостей, динамічного контролю за реалізацією стратегічних та тактичних завдань; створенні необхідної інфраструктурної мережі (охорона здоров’я, енергетика, логістика, інформаційно-комунікативні та цифрові технології); залучення приватного бізнесу до проектів у сферах санітарно-епідемічного контролю та охорони здоров’я на основі моделей публічно-приватного партнерства; інвестицій у сферу науки, освіти, охорони здоров’я та інших заходів, спрямованих на розвиток людського капіталу; розширення можливостей цифрового врядування у досліджуваній сфері тощо.

Макаренко М. В. Трансформація публічного правління у сфері охорони здоров’я в умовах непрогнозованих епідеміологічних впливів: концептуальні засади та механізми реалізації : дис. … д-ра наук з держ. управл. : 25.00.02 – механізми державного управління. Київ, 2023. 408 с.