Правове регулювання відносин майнового найму у сфері використання земель сільськогосподарського призначення в Україні

Карапиш Б. В. Правове регулювання відносин майнового найму у сфері використання земель сільськогосподарського призначення в Україні : дис. ... доктора філософії : 081 Право. Київ, 2025. 236 с.

Карапиш Б. В. Правове регулювання відносин майнового найму у сфері використання земель сільськогосподарського призначення в Україні – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» у галузі знань 08 «Право». – Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Київ, 2025.
Дисертація присвячена дослідженню правового регулювання відносин майнового найму у сфері використання земель сільськогосподарського призначення в Україні. У роботі розкрито теоретико-правові засади та гносеологічні підходи до сучасного наукового розуміння юридичної природи відносин майнового найму у сфері використання земель сільськогосподарського призначення в національній правовій доктрині, проаналізовано законодавчі засади відносин майнового найму у сфері використання земель сільськогосподарського призначення в Україні. Виявлено особливості правового регулювання відносин майнового найму у сфері використання земель сільськогосподарського призначення в умовах державно-приватного партнерства, у сфері меліорації земель та розкрито особливості правового регулювання відносин майнового найму у фермерських господарствах в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вона є одним із перших у вітчизняній правовій доктрині самостійним комплексним дослідженням проблем правового регулювання відносин майнового найму у сфері використання земель сільськогосподарського призначення в Україні, що дозволило з’ясувати як науково-теоретичні засади майнового найму у сфері використання сільськогосподарських земель в українській юридичній доктрині та законодавстві, так і розкрити особливості реалізації окремих видів відносин майнового найму у сфері використання земель. Практичне значення цієї дисертаційної роботи полягає у
обґрунтуванні нових пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення на умовах майнового найму в Україні.
Автор особливу увагу приділив аналізу наукових досліджень з питань майнового найму у сфері використання земель в доктрині аграрного, земельного, екологічного, цивільного та інших галузей права, та зробив висновок, що у правовій доктрині земельного, аграрного, цивільного та інших галузей права залишаються не дослідженими питання щодо комплексного правового регулювання оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення разом із розташованими на ній майновими об’єктами, які використовуються у виробничо-господарській діяльності суб’єктів агробізнесу, як то об’єкти промислового садівництва, об’єкти концесії, об’єкти меліоративної мережі та ін.
Аналіз законодавства України, матеріально-правових особливостей регулювання земельно-майнових правовідносин, загалом, та правовідносин щодо використання земель на умовах майнового найму (оренди), зокрема, дозволив обґрунтувати існування окремої сукупності правових норм – міжгалузевого правового інституту земельно-майнових відносин, які потребують комплексного підходу до їх правового регулювання нормами цивільного, земельного, аграрного, екологічного та іншого законодавства.
Проведене дослідження еволюції правового регулювання земельних відносин в Україні у поєднанні з майновими дозволило виокремити та проаналізувати п’ять основних етапів у становленні і розвитку комплексного міжгалузевого правового інституту земельно-майнових відносин у сфері використання земель сільськогосподарського призначення.
Автор визначив юридичну природу земельно-майнових відносин у системі права України та відносин майнового найму у сфері використання земель сільськогосподарського призначення в Україні як виду земельно-майнових відносин та запропонував авторську дефініцію земельно-майнових правовідносин.
З’ясування юридичної природи земельно-майнових відносин у системі права України та відносин майнового найму у сфері використання земель сільськогосподарського призначення в Україні дозволило автору зробити науково-теоретичний висновок, за яким земельно-майнові правовідносини – це врегульовані нормативно-правовими актами, договорами, судовими рішеннями, локальними правовими актами суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у зв’язку із здійсненням суб’єктивних прав на земельні ділянки разом з розташованим на них майновими об’єктами, виробничими потужностями, меліоративними системами, гідротехнічними спорудами, цілісними майновими комплексами, інноваційними технологіями та іншим майном фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад з метою задоволення приватних і суспільних потреб та інтересів у використанні земель різних категорій.
В роботі обґрунтовується, що суспільні відносини у сфері майнового найму з використанням земель сільськогосподарського призначення за своєю юридичною природою є приватно-публічними, мають складну внутрішню будову за об’єктним складом, особливостями правового становища приватних і публічних суб’єктів, здійсненням суб’єктивних прав та виконанням обов’язків, підставами виникнення, зміни, припинення у різних видах функціонального використання земель сільськогосподарського призначення, а відтак потребують правового регулювання нормами приватного та публічного права відповідно до Конституції України.
Доведено, що з наукової точки зору, юридичну природу майнового найму з використанням різного функціонального використання земель сільськогосподарського призначення необхідно розглядати у трьох поєднаних між собою площинах, коли, по-перше, об’єктом майнового найму і предметом договору виступають лише земельні ділянки, масиви сільськогосподарських земель, права на земельні частки (паї), права на невитребувані земельні ділянки; по-друге – земельні ділянки з розташованими на них майновими об’єктами нерухомості, меліорації,
об’єктами державно-приватного партнерства, ведення фермерського господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва тощо; по-третє – окремі майнові об’єкти приватної, державної чи комунальної власності.
Запропоновано з метою уніфікації термінології у земельному праві, та розмежування понять «найм», «оренда», «майновий найм» в якості критерію розмежування застосовувати об’єкт договірних відносин. Зокрема, якщо об’єктом договору виступає майно, то ці відносини мають характер договору найму і регулюються нормами ЦК України, якщо об’єктом договору є земельна ділянка, то такі відносини опосередковуються договором оренди земельної ділянки, а визначальними у їх регулюванні є норми ЗК України та Закону України «Про оренду землі», якщо ж об’єктом договірних відносин виступає земельна ділянка разом з розташованим на ній об’єктом нерухомого майна, то такий договір доцільно іменувати договір майнового найму земельної ділянки із комплексним регулюванням нормами земельного та цивільного законодавства.
Встановлено об’єкти, суб’єкти та зміст відносин майнового найму у сфері використання земель сільськогосподарського призначення в Україні, що виникають, змінюються і припиняються у здійсненні права на використання сільськогосподарських земель в Україні. Обґрунтовано висновок, що законодавство України передбачає спеціальні вимоги до суб’єктів майнового найму у сфері використання земель сільськогосподарського призначення порівняно з суб’єктами орендних земельних відносин, що зумовлено сферою виникнення правовідносин, особливостями об’єкта, його функціональним призначенням та метою майнового найму. Земельна дієздатність фізичних осіб як суб’єктів відносин майнового найму у сфері використання земель сільськогосподарського призначення, які мають трудовий та підприємницький характер, може виникати з 14 років.
Окремо автором розкрито особливості правового регулювання відносин майнового найму у сфері використання земель сільськогосподарського призначення в Україні на засадах державно-приватного партнерства в Україні, які знайшли своє відображення у низці ключових ознак державно-приватного партнерства, як-то: суб’єкти, об’єкти, мета, зміст, форми, строковість та інші ознаки, які набувають нового змісту у досліджуваних нами відносинах.
Доведено, що відносини майнового найму у сфері використання меліорованих земель характеризуються наявністю публічної складової, що зумовлено впливом меліоративних систем на довкілля, стійкість агроландшафтів, відновлення земель та сталий розвиток сільського господарства та сільських територій, що відіграє ключову роль у забезпеченні продовольчої та екологічної безпеки держави.
Проаналізовано відносини майнового найму у фермерських господарствах, доведено, що такі відносини характеризуються особливостями суб’єктного та об’єктного складу, змісту та підстав виникнення, зміни та припинення правовідносин.
Обґрунтовано необхідність внесення змін до законів України «Про державно-приватне партнерство», «Про фермерське господарство», «Про меліорацію» та інших нормативно-правових актів, розробки та прийняття Рекомендацій щодо консервації та розконсервації меліоративних систем та її окремих інфраструктурних об’єктів для господарюючих суб’єктів всіх форм власності.