Соціальне забезпечення працівників, призваних на військову службу під час мобілізації в Україні

Дячок Д. І. Соціальне забезпечення працівників, призваних на військову службу під час мобілізації в Україні : дис. ... доктора філософії : 081 Право. Київ, 2026. 180 с.

Дячок Д. І. Соціальне забезпечення працівників, призваних на військову службу під час мобілізації в Україні. – Кваліфікаційна наукова праця.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2026.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню соціального забезпечення працівників, призваних на військову службу під час мобілізації в Україні, вивченню світового досвіду соціального захисту працівників, призваних на військову службу під час мобілізації. Наукова робота є однією з перших розвідок окресленої проблеми, в якій зроблено аналіз нормативно-правової бази соціального забезпечення працівників, призваних на військову службу під час мобілізації, з урахуванням зарубіжного та вітчизняного досвіду; охарактеризовано матеріальне та соціально-побутове забезпечення як вид соціального захисту мобілізованих працівників та обґрунтовано особливість їх медичного забезпечення, обґрунтовано можливості імплементації міжнародного досвіду в чинне законодавство України з метою вдосконалення соціального захисту мобілізованих працівників.
Установлено, що соціальне забезпечення працівників, призваних на військову службу під час мобілізації, є самостійним напрямом правового регулювання в межах загальної системи соціального захисту населення; цей напрям має міжгалузеву природу та поєднує норми трудового, соціального, військового, адміністративного і навіть фінансового права.
Ключовою характеристикою соціального забезпечення мобілізованих працівників є його специфічний об'єкт — особи, які перебувають у трудових правовідносинах, однак через призов на військову службу тимчасово виконують обов’язки у сфері національної безпеки й оборони, що зумовлює потребу в комплексному правовому механізмі гарантій. Вітчизняне законодавство досі не сформулювало цілісного поняття соціального забезпечення мобілізованих працівників, що спричиняє фрагментарність правозастосування та юридичну невизначеність. Доведено нагальну потребу закріпити в законодавстві дефініцію «соціальне забезпечення мобілізованих працівників» як спеціальну правову категорію, що поєднує елементи матеріальної підтримки, гарантії зайнятості та соціального захисту.
Мобілізований працівник — це фізична особа, яка перебуває у трудових відносинах з роботодавцем у момент оголошення мобілізації та яка на законних підставах призвана до проходження військової служби в Збройних Силах України або інших військових формуваннях під час мобілізації. Такий працівник тимчасово виконує обов’язки військовослужбовця, зберігаючи за собою статус працівника, а також має право на відповідні трудові, соціальні та матеріальні гарантії, передбачені законодавством на період мобілізації та після демобілізації, включаючи гарантії зайнятості, доходу, медичного забезпечення та реінтеграції у цивільне життя.
Форми соціального захисту мобілізованих працівників являють собою комплексну систему, покликану захищати їхні права, добробут та реінтеграцію в цивільне життя. Кожна з цих форм стосується конкретного аспекту соціального забезпечення мобілізованого працівника і відображає як юридичні зобов'язання держави, так і найкращі міжнародні практики. Виділення таких конкретних форм дозволяє застосовувати системний підхід, який виходить за межі фрагментарних заходів і спрямований на створення стабільної та кодифікованої системи.
1. Матеріальна підтримка. Це одна з найважливіших і найбільш невідкладних форм соціального захисту. Вона забезпечує збереження робочого місця і заробітної плати мобілізованого працівника або компенсацію втраченого доходу.
2. Медична допомога. Мобілізовані працівники повинні отримувати повномасштабну медичну підтримку, яка включає не тільки лікування травм або захворювань, отриманих під час служби, але й психологічну допомогу та довгострокову реабілітацію. Ця форма захисту визначає фізичні та психічні наслідки військової служби і підтверджує відповідальність держави за відновлення здоров'я працівника.
3. Соціальна та побутова підтримка. Охоплює допомогу поза робочим місцем, спрямовану на підтримку повсякденного життя мобілізованих працівників та їхніх сімей: забезпечення житлом, доступ до догляду за дітьми та освіти, субсидії на комунальні послуги та цільову фінансову допомогу, які є необхідними для зменшення стресу та збереження стабільності сім'ї працівника під час його служби.
4. Гарантії працевлаштування, зайнятості та професійної реінтеграції. Це правові механізми, які гарантують працівнику можливість повернутися після демобілізації на попереднє місце роботи або на посаду з еквівалентним статусом і зарплатою. Ця форма соціального захисту передбачає збереження стажу та захист від дискримінації або звільнення через військову службу, а також професійне навчання, програми перекваліфікації, гранти для бізнесу та інші інструменти реінтеграції, щоб забезпечити успішне повернення працівників на ринок праці. Така підтримка зменшує довгострокове безробіття та економічне витіснення цих осіб.
5. Цифрові послуги та інституційна підтримка. Використовуючи цифрову інфраструктуру України (зокрема платформу «Дія»), мобілізовані працівники та їхні родини можуть отримувати доступ до послуг, подавати заявки, відстежувати платежі та отримувати оновлення в режимі онлайн. Централізована цифрова система покликана підвищувати прозорість надання послуг, зменшувати корупцію та забезпечувати своєчасність надання пільг.
6. Правовий захист та громадський контроль. Вони сприяють підзвітності та довірі до державних інституцій. Такі механізми надають мобілізованим особам кращі можливості повідомляти про порушення, оскаржувати рішення та впливати на формування державної політики.
Виділені форми соціального захисту закладають взаємозалежну екосистему, яка охоплює весь цикл мобілізації — від моменту призову до реінтеграції після служби. Комплексний підхід до соціального забезпечення мобілізованих працівників допоможе зберегти трудовий потенціал України, зменшити соціальну напругу та зміцнити національну стійкість у воєнний час.
Наголошено на нагальній необхідності переходу від вузької, орієнтованої переважно на доходи моделі соціального захисту мобілізованих працівників в Україні до багатовимірної та інтегрованої системи, яка включає юридичні гарантії, цифрові інновації, соціальну адаптивність і цільову підтримку на основі різноманітних критеріїв (географічних, проксі-показників, орієнтованих на громаду).
Досліджено міжнародний досвід, зокрема моделі Ізраїлю, США та скандинавських країн, який засвідчив ефективність системи гарантованої державою комплексної медичної підтримки мобілізованих, що охоплює не лише лікування, а й довготривалу психологічну реабілітацію та соціальну адаптацію після служби. Україна має адаптувати ці підходи до власних соціально-економічних умов. Імплементація вказаних змін потребує міжвідомчої координації за участі МОЗ, Міноборони, Мінсоцполітики та профільного парламентського комітету, а також активного залучення громадських організацій і міжнародних партнерів до розроблення стандартів, здійснення моніторингу якості медичних послуг і підготовки фахівців з військової медицини та психіатрії.
Розроблено проєкт Національної програми захисту та підтримки мобілізованих працівників, мета якої – створення інтегрованої системи захисту мобілізованих працівників, котра гарантує збереження трудового потенціалу, соціальну справедливість та суспільну стабільність в умовах військової агресії та відбудови післявоєнної України.
Обґрунтовано доцільність розроблення й прийняття спеціального Закону України «Про соціальний захист мобілізованих працівників», який би системно врегулював правовий статус цієї категорії осіб, визначив єдині підходи до гарантій зайнятості, компенсації доходів, медичного забезпечення, реінтеграції після служби, а також забезпечив би адаптацію найкращих міжнародних практик до умов воєнного стану в Україні.
Доведено потребу переглянути статтю 119 КЗпП України і удосконалити її зміст шляхом встановлення ширших гарантій для працівників на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період військової служби за контрактом, служби резервістів. Порядок та умови реалізації гарантій, передбачених цією статтею, деталізуються у спеціальному Законі України «Про соціальний захист мобілізованих працівників», інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актах, що регулюють питання військового обов’язку, соціального забезпечення, пенсійного страхування та трудових прав працівників.
Обґрунтовано можливість створення Національної системи компенсації втрачених доходів мобілізованих працівників (далі – НСКВМП), яка є інституціоналізованим механізмом державної політики, спрямованим на гарантування стабільного доходу для осіб, призваних на військову службу, шляхом компенсації різниці між їхнім довоєнним цивільним заробітком і військовою платнею. Система функціонуватиме на основі окремого Закону України та змін до профільного трудового і соціального законодавства, інтегрованих у Національну програму підтримки та захисту мобілізованих працівників. Розрахунок компенсацій здійснюватиметься за даними про середню заробітну плату за 12 місяців до мобілізації, з урахуванням коефіцієнтів для самозайнятих і неформальних працівників, із встановленими межами для запобігання зловживанням. Фінансування забезпечуватиметься з держбюджету, внесків роботодавців і, за можливості, місцевих бюджетів та донорів. Цифрова платформа, вбудована в екосистему «Дія», забезпечуватиме прозоре адміністрування компенсацій і взаємодію з державними реєстрами, а контроль за дотриманням прав мобілізованих здійснюватиме новостворена Інспекція з прав мобілізованих працівників. Запровадження НСКВМП дозволить усунути прогалини чинної системи, підвищити довіру до держави, зменшити ризики тіньової міграції та сприятиме формуванню надійної, кодифікованої моделі соціального забезпечення мобілізованих працівників, яка відповідатиме міжнародним стандартам.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наведені в роботі висновки, пропозиції й рекомендації становлять науково-теоретичний та практичний інтерес і можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – у ході вивчення проблем соціального забезпечення працівників, призваних на військову службу під час мобілізації;
– у правотворчій діяльності – при опрацюванні законопроєктів щодо внесення змін до Кодексу законів про працю України, Закону України «Про зайнятість населення», «Про оплату праці», «Про соціальне забезпечення мобілізованих працівників» та підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують діяльність, пов’язану з вирішенням трудових спорів, управлінського менеджменту;
– у навчальному процесі – при підготовці навчальних і навчально-методичних видань і посібників з дисципліни «Трудове право», «Соціальне забезпечення», а також у освітньому процесі у закладах вищої освіти, що проводять підготовку фахівців за правничими спеціальностями.
Ключові слова: соціальне забезпечення, мобілізація, військовослужбовці, трудові відносини, соціальний захист, медичне забезпечення, соціально-побутове забезпечення, гарантії соціального забезпечення, права працівників, трудовий потенціал, реабілітація, ринок праці, збройна агресія.