Український модерний театр в контексті формування національних архетипів

Зінченко Д. Український модерний театр в контексті формування національних архетипів. Українські культурологічні студії. 2025. № 1 (16). С. 61-66.

Вступ . У процесі формування національних культур важливу роль відіграють універсальні архетипи, що відображаються в літературних і театральних образах, виконуючи функцію носіїв національної ідентичності. Література і театр як форми соціокультурної комунікації не лише репрезентують ці архетипи, а й активно впливають на процеси колективної самоідентифікації. Порівняльний аналіз європейських літератур засвідчує спільну тенденцію адаптації античних моделей до національного контексту, зокрема у Франції, Англії, Італії та в Україні. Особливої ваги набуває українська "Енеїда" Івана Котляревського як приклад національної трансформації класичного архетипу, що сприяв становленню української літературної традиції.
Мета дослідження – виявлення специфіки формування та трансформації національних архетипів у модерній культурі через театр, а також їх репрезентації в українській літературній традиції як чинника націєтворення
Методи . Методологія ґрунтується на історичному, культурологічному та семіотичному підходах, які дозволяють дослідити театр як інструмент формування національних архетипів.
Результати . Творчість І. Котляревського, зокрема його "Енеїда", стала вихідною точкою формування української національної свідомості в літературі, подібно до того, як у європейських країнах Ренесанс і Класицизм сприяли формуванню національних культур через переосмислення античних традицій. Поєднуючи народну сміхову культуру з європейською класичною спадщиною, Котляревський створив нового українського героя – козака як національний архетип. У п'єсі "Наталка Полтавка" він також закладає основи жіночої архетипіки. Розвиваючи ці ідеї, Т. Шевченко формує нові архетипи – козака-захисника і мудрої дівчини, надаючи їм соціально-політичного й морального виміру. Його творчість стала наріжним каменем у конструюванні нової української ідентичності. У другій половині XIX ст. театр корифеїв, завдяки Кропивницькому, Садовському та Саксаганському, забезпечив професіоналізацію сцени й адаптацію цих архетипів до театрального простору. Модернізація українського театру сприяла утвердженню його як осередку національного самопізнання та культурної тяглості.
Висновки . Модерний український театр, базуючись на архетипах, закладених у творчості Котляревського та Шевченка, трансформувався у важливий інструмент національної самоідентифікації. Його естетична й ідеологічна еволюція від етнографізму до модернізму сприяла професіоналізації мистецтва і поглибленню національного культурного дискурсу.