Потенціал досліджень "культурних технік" (kulturtechnicken) у самовизначенні українського культурологічного дискурсу

Фанагей, Р. (2026). Потенціал досліджень "культурних технік" (kulturtechnicken) у самовизначенні українського культурологічного дискурсу. Українські культурологічні студії, 1(18), 29–38. https://doi.org/10.17721/UCS.2026.1(18).04

Вступ. Актуалізувавшись впродовж останнього десятиліття, вітчизняна дискусія щодо місця та ролі культурологічних досліджень є важливим кроком в підваженні доволі неясного та небезпечно пострадянського проєкту "культурології". Проте у значній частині наявних підходів вітчизняний дискурс є доволі одностайним щодо культурологічної проблематики – тяжіє до духу класичної герменевтичної чи некласичної лінгвоцентричної парадигми гуманітаристики, в подоланні яких, своєю чергою, постали сучасні зарубіжні культурологічні дослідження. Одним з орієнтирів в нагальних реорієнтації та самовизначенні вітчизняної культурології є німецькі дослідження "культурних технік" (Kulturtechniken) та сучасні Kulturwissenschaften загалом.
Методи. Дослідження ґрунтується на критично-історичному (генеалогічному) і порівняльному аналізі та метатеоретичній рефлексії.
Результати. Дослідження "культурних технік", антропологізуючи медіа-теорію Ф. Кіттлера, звертаються до "апріорі" позірно розрізнених культурних і технологічних систем та дозволяють синтетично розглядати широкий спектр операційних взаємозв'язків реального та символічного, які лежать в основі людського існування. З одного боку, дане дослідницьке поле розкриває радикальну, але питомо культурологічну перспективу з неприйнятної для класичної гуманітаристики позиції нонсенсу (матеріальності, тілесності, загалом необхідно культурної технологічності). З іншого боку, проблемне поле "культурних технік" відкрите і з більш традиційних "точок входу". У цьому воно є доволі зручним для прийняття вітчизняною культурологією – за бажання дозволяючи зберегти специфіку інтелектуальної традиції та, у будь-якому разі, вводячи дослідження в постгерменевтичну площину.
Висновки. Дослідження "культурних технік" явно та показово розкриває постдисциплінарну постгерменевтичну оптику, яка притаманна сучасним зарубіжним культурологічним дискурсам, необхідна вітчизняному та є потенційною основою для їх (можливо єдиноможливого) методологічного і статусного самовизначення як парадигмальної альтернативи філософії. В якості узагальнення та підняття постфілософського патосу пов'язаний з ними дослідницький умонастрій – в різних формах характерний для зарубіжних культурологічних дискурсів в цілому – можна назвати "матеріалістичним трансцеденталізмом". Але найважливіше, що "культурні техніки", зачіпаючи та розкриваючи в такий спосіб усю соціокультурну складність, є доволі конкретним та специфічним предметним полем для спеціалізованого культурологічного дослідження.