Філософія дії та активності: нова перспектива теоретичних і практичних філософських дисциплін

У дисертації показано , що безпосереднє застосування підходу філософії дії та активності уможливило критичне переосмислення традиційно пропозиційного статусу знання в сучасній теорії пізнання, зроблено висновок, що три рівні знання (знання-що, знання-як і знання як досвід) є нерозривними. Можливість мати ступені для таких суттєвих ознак знання, як вірогідність, обґрунтованість, фундаментальність засвідчує про герменевничну суміщеність пояснення та розуміння, як основних механізмів набування знання. Доведено, що здійсненність (перформаційність) змісту переконання, завдяки якій воно постає вірогідним, само обґрунтованим та істинним (не може бути хибним у здійсненні) забезпечує йому статус знання. Останнє підтверджується і послідовним витлумаченням перформаційності принципу cogito ergo sum Декарта; а така перевірка істинності відповідає настанові мінімалізму.
Феномен сприйняття, що являє собою одну із основних проблем класичної епістемології, витлумачений в якості прецепційної активності, в якій нерозривно суміщаються сприйняття й інтерпретація, на тлі зіставлення концептів «факт» та «подія». Даний висновок підтримується прийняттям загального контексту феноменалізму, що уможливив відповідний аналіз контрфактичних узагальнень.
Продемонстрована можливість взаємного доповнення основних стратегій обґрунтування знання (фундаменталізм, когерентизм, реліабілізм), неплідність їх конкуруючого функціонування, недостатність кожної з них ізольовано від інших; послідовно розрізнено інтерналізм та екстерналізм в якості ознак типів методологічних стосунків в аналізованих стратегіях, і настанов для встановлення критеріїв їх розбудови; у висновку показане виправданим прагнення їх компліментарності для обґрунтування знання. Здійснена проекція метафори про «дверні завіси» Л. Вітгенштайна на можливість при обґрунтуванні знання взаємного доповнення базових переконань (фундаменталістська стратегія обґрунтування), когерентної суміщеності між ними в термінах розуміння та їх надійності (реліабілістська стратегія обґрунтування).
Порівняльна (із іншими провідними етичними доктринами аналітичної традиції, а також з етикою І. Канта) перспектива розгляду підходу «етики без принципів» Дж. Денсі уможливила підсумувати його переваги, як слушного сучасного мінімалістського підходу в етиці та соціальній філософії. Підстави дій – мінімальні, не є моральними принципами, а є партикуляристськими рішеннями, вибором, що зобов’язує до конкретних дій в спільносвіті. Висновок про методологічну доцільність оперування концептом «спільносвіт» став результатом його зіставлення з такими концептами, як життєсвіт, звичаєвість, габітус, повсякденний рівень здорового глузду. В концепті спільносвіту суміщаються різнорідні, не тільки соціальні, а і природні чинники оточення людини, із залученням функціонування перформаційних інституцій. Спільносвіт виявляється «мозаїкою» перформаційних інституцій, як загальноприйнятих, затверджених, вивірених практик, що контекстуально забезпечують дієвцев стандартними зразками для можливих дій.На основі аналізу позицій Дж. Серля, Л. Ерола про індивідуальні та спільні дій, їх порівняння, на тлі індивідуальної та спільної раціональності було затверджене інтерсуб’єктивне розуміння дій та раціональності, висновок про неповноту розгляду при ізолюванні індивідуальних дій і раціональності від спільних дій та раціональності, та недостатність врахування суто їх колективного характеру. Даний висновок був проілюстрований інтерпретацією відомого мисленнєвого експерименту «лотерея з виживання» Дж. Харіса.

Лактіонова А. В. Філософія дії та активності: нова перспектива теоретичних і практичних філософських дисциплін : дис. ...д-ра філос. наук : 09.00.04. – філософська антропологія, філософія культури / Лактіонова Анна Валеріївна. - Київ, 2016. – 420 с.