РЕСТИТУЦІЯ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ ТА НОРМИ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

КРИВОЛАПОВ, Б. (2024). RESTITUTION OF CULTURAL VALUES AND LIMITATION OF ACTIONS RULES. Вісник: Міжнародні відносини, 57(1), 111–115. https://doi.org/10.17721/1728-2292.2023/1-57/111-115

В с т у п . Питання реституції та повернення культурних цінностей в Україні стало особливо актуальним у зв'язку з агресією проти нашої країни. За даними моніторингових груп, культурні цінності незаконно вивозять до країни-окупанта. Деякі можуть потрапити до музеїв Росії, але значна частина може стати власністю приватних осіб за кордоном, що буде вимагати подання судових позовів для їхнього повернення.M е т о д и . У дослідженні було використано такі методи: діалектичний, системно-структурний і порівняльно- правовий.Р е з у л ь т а т и . Автор розглядає особливості застосування позовної давності щодо повернення культурних цінностей у країнах континентальної та англо-американської системи права та аналізує доктрину "несприятливого володіння", яку використовують у країнах романо-германської системи права. Для цього було докладно вивчено та розглянуто такі нормативні акти, як Цивільний кодекс Швейцарії і Кодекс культурної та ландшафтної спадщини Італії 2004 р. Окремо доспіджено практику застосування норм про позовну давність у спорах щодо повернення культурних цінностей у країнах англо-американського права. Особливу увагу приділено аналізу Конвенції УНІДРУА про викрадені або незаконно вивезені культурні цінності від 24 червня 1995 р. Доведено, що підхід, який застосовується в цій конвенції, є гнучким і збалансованим, сприяє захисту як первинного власника, так і добросовісного набувача.В и с н о в к и . Визначено, що використання доктрини "несприятливого володіння" в чистому вигляді створює серйозні проблеми для первинного власника культурних цінностей, у якого ці об'єкти були незаконно вилучені. Встановлено, що концепція позовної давності в спорах щодо повернення культурних цінностей у Великій Британії є досить ефективною і належним чином захищає власників зазначених об'єктів. Обґрунтовано, що в законодавстві України є цілком доцільно передбачити спеціальні норми про позовну давність для реституції та повернення культурних цінностей. Як приклад можна використати модель, що передбачена в Конвенції УНІДРУА або в Кодексі культурної та ландшафтної спадщини Італії.