ВІД RES PUBLICA ДО STATO: АНТИЧНО-РИМСЬКА І СЕРЕДНЬОВІЧНА ТЕРМІНОЛОГІЇ «ДЕРЖАВНОСТІ» ТА ЇХНІ РАННЬОМОДЕРНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Melnyk, V. (2024). FROM RES PUBLICA TO STATO: ANCIENT ROMAN AND MEDIEVAL TERMINOLOGIES OF THE CONCEPT OF THE STATE AND THEIR EARLY MODERN TRANSFORMATIONS. Politology bulletin(95), 106–127. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2025.95.106-127

Охарактеризовано значення понять status і stato у давньоримській політичній думці, зʼясовано історичні засади їхньої генези, диференційовано специфічні конотації, яких набували означені терміни в періоди Античності, Середньовіччя, раннього Нового часу. Зауважено, що іменник status початково не мав стосунку до «держави», але позначав приналежність індивіда до конкретної суспільної верстви, характеризувався соціально-економічним змістом, зберігаючи його впродовж пізньої Античності та Середньовіччя. На цьому тлі звертається увага на функціонування колегій у якості прототипів середньовічних цехів. Артикульовано, що обидва європейські терміни (status і stato) не мали за часів Античності та Середньовіччя значення, тотожного сучасному розумінню «держави». Подібним поясненням варто наділити інший латинський термін – res publica. При цьому, особливу роль у формуванні засадничих понять давньоримської політико-правової думки відіграли мовні та світоглядні запозичення в етрусків. Підкреслено: Римська імперія за доби принципату та доби домінату формально позиціонувала себе «республікою» не лише за формою правління, але й ототожнювала саме поняття «держави» (грецькою – «політії») з терміном res publica. Варто зауважити, що римська політична культура загалом негативно оцінювала давньогрецьку ідею «монархії», а отже римська державність ніколи не класифікувалася в якості монархічної або автократичної. Цікаво, що інститути Римської імперії (та її візантійського продовження) номінально формувалися за допомогою демократичних процедур (типовий приклад – вибори імператора, схвалення імператорських рішень Сенатом).Характеризуються «обмежений сюзеренітет» королів, герцогів, графів та «необмежений сюзеренітет» імператорів і римських понтифіків у Середні віки. Пояснюється значення термінів State і État у британській і французькій політичній думці протопарламентського періоду. Контекстуально розглядається підхід Жана Бодена щодо тлумачення «суверенітету». Обґрунтовується теза про тотожність «суверенітету» в термінології Жана Бодена поняттю «державність». Деталізується внесок Ніколо Макіавеллі у теорію держави. Акцентовано, що активне використання італійського поняття stato замість класичного res publica було наслідком популяризації макіавеллізму в європейських інтелектуальних колах. Насамкінець утверджується позиція про те, що термін stato за ранньомодерної доби набув конотації «секулярної держави» на противагу res publica, що репрезентувала ідею римської імперської традиції (translatio imperii) як передусім традиції християнської.