Медійний дискурс як семіозис: потенціал семіо-тики для визначення медійного дискурсу
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
2024
Автор(и) :
Царик, Г.
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Журнал :
Випуск :
2(76)
Початкова сторінка :
113
Кінцева сторінка :
135
Цитування :
[APA 7] Царик, Г. (2024). Медійний дискурс як семіозис: потенціал семіо-тики для визначення медійного дискурсу. Мовні і концептуальні картини світу, (2(76)). https://doi.org/10.17721/2520-6397.2024.2.07
[ДСТУ] Царик Г. Медійний дискурс як семіозис: потенціал семіо-тики для визначення медійного дискурсу. Мовні і концептуальні картини світу. 2024. № 2(76). DOI: 10.17721/2520-6397.2024.2.07 (дата звернення: 26.07.2026).
Для людини її зв’язок зі світом постає
як усвідомлюване,
пізнавальне і змінюване нею відношення,
а вся дійсність – як сукупність відношень.
Володимир Шинкарук
Вступ. Теорія дискурсу є міждисциплінарною. Методологічний апарат мовознавства та різних суміжних царин, як-от соціологія, культорологія, психологія та лінгвосеміотика, застосовується для вивчення, осмислення, трактування, формулювання методологічних засад дослідження дискурсу (зокрема медійного дискурсу як підтипу інституційного) та його складників (текст, висловлення, комунікативна подія, комунікативний акт). Методи та підходи до вивчення медійного дискурсу здебільшого доповнюють один одного, отож є партисипативними. На сучасному етапі розвитку науки про мову медійний дискурс є об’єктом низки наукових розвідок українських та зарубіжних мовознавців. Мета статті – запропонувати визначення медійного дискурсу шляхом виокремлення його ключових ознак як категорії комунікації, породженої засобами масової інформації. Для досягнення мети:
а) розглядаємо медійний дискурс як складний знак та аналізуємо його знакодію (семіозис);
б) з опорою на соціосеміосичний підхід до аналізу дискурсу виокремлюємо характерні ознаки цього дискурсу та визначаємо його як підтип інституційного дискурсу;
в) подаємо тлумачення основних одиниць метамови, що застосовуються при описі запропонованого підходу.
Методи. Дослідження виконане з опорою на методологічні засади, випрацьовані у сучасній комунікативній лінгвістиці із використанням семіосичного підходу до аналізу дискурсу. Для досягнення мети розвідки застосовано такі загальнонаукові методи: описовий, індукція, порівняння, узагальнення та спеціальний метод лінгвосеміотичної інтерпретації дискурсу.
Результати. Медійний дискурс (МД) характеризується такими ознаками: 1) Породжується різними агентами (і медійними продуцентами — інституціями та особистостями – і реціпієнтами). 2) Cтановить сукупність різних мовленнєвих жанрів, втілених у текстах, що є складними знаками, знакодія яких характеризується кодовим, інформаційним та культурним вимірами. 3). Cпрямований на інтеракцію.
Стрижневою знахідкою нашої розвідки вважаємо аргументоване представлення ефективності застосування семіосичниого підходу до аналізу медійного дискурсу.
Висновок. Медійний дискурс – складний знак, знакодія якого відбувавється в інформаційному просторі і який характеризується кодовим, інформаційним та культурними вимірами.
як усвідомлюване,
пізнавальне і змінюване нею відношення,
а вся дійсність – як сукупність відношень.
Володимир Шинкарук
Вступ. Теорія дискурсу є міждисциплінарною. Методологічний апарат мовознавства та різних суміжних царин, як-от соціологія, культорологія, психологія та лінгвосеміотика, застосовується для вивчення, осмислення, трактування, формулювання методологічних засад дослідження дискурсу (зокрема медійного дискурсу як підтипу інституційного) та його складників (текст, висловлення, комунікативна подія, комунікативний акт). Методи та підходи до вивчення медійного дискурсу здебільшого доповнюють один одного, отож є партисипативними. На сучасному етапі розвитку науки про мову медійний дискурс є об’єктом низки наукових розвідок українських та зарубіжних мовознавців. Мета статті – запропонувати визначення медійного дискурсу шляхом виокремлення його ключових ознак як категорії комунікації, породженої засобами масової інформації. Для досягнення мети:
а) розглядаємо медійний дискурс як складний знак та аналізуємо його знакодію (семіозис);
б) з опорою на соціосеміосичний підхід до аналізу дискурсу виокремлюємо характерні ознаки цього дискурсу та визначаємо його як підтип інституційного дискурсу;
в) подаємо тлумачення основних одиниць метамови, що застосовуються при описі запропонованого підходу.
Методи. Дослідження виконане з опорою на методологічні засади, випрацьовані у сучасній комунікативній лінгвістиці із використанням семіосичного підходу до аналізу дискурсу. Для досягнення мети розвідки застосовано такі загальнонаукові методи: описовий, індукція, порівняння, узагальнення та спеціальний метод лінгвосеміотичної інтерпретації дискурсу.
Результати. Медійний дискурс (МД) характеризується такими ознаками: 1) Породжується різними агентами (і медійними продуцентами — інституціями та особистостями – і реціпієнтами). 2) Cтановить сукупність різних мовленнєвих жанрів, втілених у текстах, що є складними знаками, знакодія яких характеризується кодовим, інформаційним та культурним вимірами. 3). Cпрямований на інтеракцію.
Стрижневою знахідкою нашої розвідки вважаємо аргументоване представлення ефективності застосування семіосичниого підходу до аналізу медійного дискурсу.
Висновок. Медійний дискурс – складний знак, знакодія якого відбувавється в інформаційному просторі і який характеризується кодовим, інформаційним та культурними вимірами.
Галузі знань та спеціальності :
B11 Філологія (за спеціалізаціями)
Галузі науки і техніки (FOS) :
Гуманітарні науки
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
382.25 KB
Контрольна сума :
(MD5):44f293c57d79219b0e29795ec04a435c
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International