Сенсожиттєві стани особистості: теоретичний аналіз і емпірична типологія

Карпінський, К. В. (2019). Сенсожиттєві стани особистості: теоретичний аналіз і емпірична типологія. Український психологічний журнал, 1(11), 83–107. https://doi.org/10.17721/upj.2019.1(11).7

Представлено результати теоретико-емпіричного дослідження, присвяченого психологічним закономірностям становлення особистості як суб’єкта життя в процесі розв’язання сенсожиттєвих задач. У вступі аргументовано, що до даного класу задач особистісного розвитку відносяться пошук, збереження і практична реалізація індивідуального сенсу життя. Психологічними індикаторами процесу і результатів розв’язання сенсожиттєвих задач виступають суб’єктивні переживання осмисленості життя і сенсожиттєвої кризи. З метою позначення інтегральної форми зворотного зв’язку, яка функціонує в системі саморегуляції особистості як суб’єкта життя, запропоновано і теоретично обґрунтовано поняття «сенсожиттєвий стан». Сенсожиттєвий стан розуміється як специфічна категорія перманентних психічних станів, які відображають стан суб’єкт-об’єктних відносин особистості з власним життям. Всупереч поширеним у психологічній науці уявленням про несумісність і взаємну виключність переживань осмисленості життя і сенсожиттєвої кризи, теоретично аргументована гіпотеза про те, що сенсожиттєвий стан представляє собою специфічну форму сполучення та інтеграції цих суб’єктивних переживань. В основній частині на емпіричному матеріалі показано, що існують типові поєднання цих переживань, які утворюють стійкі сенсожиттєві стани особистості: благополучний, кризовий, -конфліктний і стагнативний. Встановлено, що домінуючий тип сенсожиттєвого стану особистості залежить від її внутрішньої позиції щодо сенсожиттєвих задач, вираженої їх прийняттям або неприйняттям, а також від продуктивності їх розв’язання в індивідуальній життєдіяльності. У висновках в якості перспективної лінії розвитку даного дослідження намічена лонгітюдна стратегія вивчення сенсожиттєвих станів, яка повинна розкрити психологічні механізми і закономірності їх взаємопереходів і трансформацій, які зумовлені динамікою розв’язання особистістю сенсожиттєвих задач в масштабі біографічного часу.