ІСТОТНІСТЬ ПОРУШЕНЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ФОРМИ ЯК УМОВА ВИЗНАННЯ ДОКАЗІВ НЕДОПУСТИМИМИ
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
2019
Автор(и) :
Вапнярчук , В. В.
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Журнал :
Випуск :
4
ISSN :
2413-5372
Початкова сторінка :
8
Кінцева сторінка :
16
Цитування :
[APA 7] Вапнярчук, В. В. (2019). ІСТОТНІСТЬ ПОРУШЕНЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ФОРМИ ЯК УМОВА ВИЗНАННЯ ДОКАЗІВ НЕДОПУСТИМИМИ. Вісник кримінального судочинства, (4), 8–16. https://doi.org/10.17721/2413-5372.2019.4/8-16
[ДСТУ] Вапнярчук В. В. ІСТОТНІСТЬ ПОРУШЕНЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ФОРМИ ЯК УМОВА ВИЗНАННЯ ДОКАЗІВ НЕДОПУСТИМИМИ. Вісник кримінального судочинства. 2019. № 4. С. 8—16. DOI: 10.17721/2413-5372.2019.4/8-16 (дата звернення: 25.07.2026).
Анотація. Розвиток науки вітчизняного кримінального процесу зумовлює необхідність дослідження та перегляду традиційних наукових поглядів щодо окремих проблем кримінального процесуального доказування. Однією з найбільш важливих у теорії доказування є проблема допустимості доказів, зокрема питання щодо правових наслідків порушення процесуальної форми збирання доказів (формування доказової основи правової позиції суб’єкта доказування) у кримінальному провадженні. В наукових публікаціях цим питанням приділяється значна увага. Проте однозначного підходу до її вирішення немає. Тому висловлення власної позиції щодо їх вирішення є досить важливим і необхідним. Саме цими обставинами пояснюється необхідність написання цієї статті, її логіка та зміст.
Метою статті є дослідження правових наслідків порушення процесуальної форми збирання доказів (формування доказової основи правової позиції суб’єкта доказування) у кримінальному провадженні.
Результатами наукового опрацювання автором зазначеної проблематики стали висновки щодо різних підходів до питання про правові наслідки порушення процесуальної форми одержання доказів. Зокрема, підтримана й додатково обґрунтована висловлена в науковій літературі думка, що вони залежать від істотності порушення. Істотні порушення тягнуть за собою визнання отриманих доказів недопустимими, хоча можуть бути подолані визначеними в законі способами. Неістотні ж порушення після їх нейтралізації на допустимість доказів не впливають.
Пропонується необхідність регламентації кримінальним процесуальним законодавством інституту крайньої необхідності в кримінальному провадженні та наукової розробки порядку його застосування.
Вказується, що при вирішенні питання про допустимість доказів, отриманих із застосуванням примусу (який можна кваліфікувати як неістотне порушення прав і свобод особи, до якої він застосовується), необхідно встановлювати: по-перше, його характер (переборний чи непереборний) (у цьому зв’язку потрібно визначати ступінь його впливу на особу, її індивідуальні фізичні можливості, психічний стан, у якому вона опинилася тощо); по-друге, можливість застосування інституту крайньої необхідності (за умови його регламентування в кримінальному процесуальному законодавстві).
Метою статті є дослідження правових наслідків порушення процесуальної форми збирання доказів (формування доказової основи правової позиції суб’єкта доказування) у кримінальному провадженні.
Результатами наукового опрацювання автором зазначеної проблематики стали висновки щодо різних підходів до питання про правові наслідки порушення процесуальної форми одержання доказів. Зокрема, підтримана й додатково обґрунтована висловлена в науковій літературі думка, що вони залежать від істотності порушення. Істотні порушення тягнуть за собою визнання отриманих доказів недопустимими, хоча можуть бути подолані визначеними в законі способами. Неістотні ж порушення після їх нейтралізації на допустимість доказів не впливають.
Пропонується необхідність регламентації кримінальним процесуальним законодавством інституту крайньої необхідності в кримінальному провадженні та наукової розробки порядку його застосування.
Вказується, що при вирішенні питання про допустимість доказів, отриманих із застосуванням примусу (який можна кваліфікувати як неістотне порушення прав і свобод особи, до якої він застосовується), необхідно встановлювати: по-перше, його характер (переборний чи непереборний) (у цьому зв’язку потрібно визначати ступінь його впливу на особу, її індивідуальні фізичні можливості, психічний стан, у якому вона опинилася тощо); по-друге, можливість застосування інституту крайньої необхідності (за умови його регламентування в кримінальному процесуальному законодавстві).
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
545.03 KB
Контрольна сума :
(MD5):08f99e0e188ccf4125c2b77a427f2e85
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International