Фінансово-економічні механізми переходу від традиційної до низьковуглецевої економіки в умовах глобальної кліматичної кризи

Симоненко О.В. Фінансово-економічні механізми переходу від традиційної до низько вуглецевої економіки в умовах глобальної кліматичної кризи : дис. … доктора філософії : 292 Міжнародні економічні відносини / Симоненко Олена Володимирівна ; наук. кер. С. А. Циганов. Київ, 2025. 255 с.

Дисертацію присвячено дослідженню фінансово-економічних механізмів переходу від традиційної до низьковуглецевої економіки в умовах глобальної кліматичної кризи. Здійснено комплексний аналіз теоретико-методологічних підходів до обґрунтування економічних механізмів та фінансових інструментів впровадження низьковуглецевої моделі розвитку економіки під впливом глобальних кліматичних процесів. Дисертаційне дослідження містить узагальнення наукових поглядів до вивчення взаємозв’язку між зростанням глобального виробництва, яке пов’язане з промисловим розвитком, та джерелом такого зростання, розширенням споживання дешевої енергії від нарощення використання традиційних викопних видів палива. Моделювання клімату, започатковане в 60-х рр. 20 ст., довело прямий зв'язок між задоволенням зростаючих енергетичних потреб з підвищенням концентрації CO2 та середньої світової температури на 2°С і сприяло формуванню міждисциплінарного наукового підходу до вивчення природи кліматичних змін. Обґрунтовано, що архітектура міжнародного співробітництва в поєднанні з міжурядовою взаємодією забезпечує розробку рішень досягнення цілей розвитку, який буде стійкий до змін клімату. В дисертаційному досліджені розмежовано поняття традиційної та низьковуглецевої економіки, з’ясовано зміст переходу, який полягає у зменшенні викидів вуглецю через впровадження технологічних та природоорієнтованих рішень та заходів. Встановлено, що обсяги фінансових потоків досягнення цілей переходу недостатні через існування бар'єрів для перенаправлення глобального капіталу на кліматичні дії та обґрунтовано, що ринкові механізми та фінансові інструменти стимулювання зменшення викидів вуглецю потребують додаткового набору інструментів політики, які стимулюють інвестиції в скорочення енергоємності ВВП, інтеграцію цілей декарбонізації в монетарні та фіскальні рішення, технологічних інновацій, що дозволяють відмовитися від викопних палив, розвивати відновлювальні джерела енергії, зберігати природні екосистеми.
У першому розділі встановлено, що модель економіки, в якій економічне зростання, що супроводжується зростанням попиту на енергію, задовольняється завдяки збільшенню частки її виробництва за рахунок відновлювальних джерел, називають низьковуглецевою. Її принципові відмінності ‒ якісні і полягають в абсолютній відмові від певних викопних джерел енергії, зокрема, вугілля, а також у впровадженні низьковуглецевих технологій у промислове виробництво, кліматичних практик у землекористування, стимулювання використання альтернативних джерел енергії. Низьковуглецева модель економіки базується на впровадженні стратегії енергетичного переходу. Таким чином, низьковуглецевий перехід покликаний закласти нові підвалини функціонування глобальної економіки.
Також у першому розділі на основі аналізу еволюції наукового осмислення економічної природи кліматичних змін, виявлення логіки його розгортання, а також розкриття основних теоретичних підходів закордонних та вітчизняних вчених в дослідженні економіки та фінансово-економічних механізмів її переходу від традиційної до низьковуглецевої моделі розвитку в умовах кліматичних змін, сформульовано поняття фінансово-економічних механізмів переходу до низьковуглецевої економіки і визначено головні його структурні елементи. Фінансово-економічні механізми переходу від традиційної до низьковуглецевої економіки в умовах глобальної кліматичної кризи – це система політик, методів, принципів, способів, шляхів, важелів, інструментів, форм, рівнів та рішень фінансового та економічного характеру, системне використання яких забезпечує успішний перехід сучасної економіки від традиційної до низьковуглецевої моделі розвитку. Суттєвими елементами цих механізмів є фіскальні, монетарні, регуляторні політики, а також ринкові, неринкові, адміністративні інструменти. В контексті розвитку сучасної світової економіки, звичайно, не можна обійти питання діяльності державних інституцій, міжнародних фінансових та економічних організацій, які своєю політикою суттєво впливають на ефективність фінансово-економічних механізмів.
В другому розділі обґрунтовано ключову роль вуглецевого ціноутворення як економічного механізму скорочення викидів парникових газів. Аналіз основних проблем прямого і непрямого вуглецевого ціноутворення, як методів зміни поведінки споживачів, доводить їхню низьку ефективність. Кількісні показники засвідчують, що впроваджені вуглецеві податки та системи торгівлі квотами охоплюють чверть світових викидів. Фактично, менше 1% світових викидів покриваються тарифами на рівні, що обмежують зростання температури нижче 2ºC. Тарифікація вуглецевих викидів, окрім того, є непопулярним заходом, оскільки потребує додаткових бюджетних трансфертів для підтримки споживання низькодоходних домогосподарств на тлі зростання цін на енергоносії. Тому реалізація політики переходу до низьковуглецевої економіки зводиться до триєдиного завдання: досягнення цілей низьковуглецевого розвитку, фінансової стійкості та політичної реалізованості таких заходів. Таким чином, цінових стимулів на вуглець недостатньо для забезпечення трансформаційних змін.
Аналіз обсягів фінансування заходів переходу до низьковуглецевої економіки, виконаний в другій частині дисертації, дозволив дійти висновків, що реалізація низьковуглецевих інвестиційних проєктів вимагає одночасного виконання ряду умов. Перша передбачає розширення фінансових інструментів для залучення приватних інвестицій в зелені технології, що впроваджуються у вуглецево-інтенсивних секторах з метою скорочення викидів парникових газів. Друга умова полягає в тому, щоб включити в склад інвестицій для адаптації до кліматичних змін фінансові ресурси держави та місцевих органів влади. Такий механізм вже реалізується в країнах з високим рівнем доходів і має значний мультиплікативний ефект (значення складає ≈10). В країнах з середніми та низькими рівнями доходів витрати з адаптації до кліматичних змін збільшують навантаження на бюджет, спричиняючи «замкнуте коло»: обмежені бюджетні можливості звужують здатність адаптуватися до зміни клімату, а посилення кліматичних шоків підвищують вартість запозичення на світових фінансових ринках, внаслідок чого знижується можливість вжиття заходів щодо адаптації. Тому допомога найбільш вразливим громадам і спільнотам потребує активації діяльності Зеленого кліматичного фонду в сталому фінансуванні інвестицій низьковуглецевого розвитку. Третя умова пов’язана з впровадженням систем страхування ризиків, як ринкових, так і кліматичних, при реалізації низьковуглецевих проєктів, окупність яких значно довша, а вкладання коштів більш ризиковане. Зниженню фінансових ризиків переходу до низьковуглецевої економіки сприяють заходи центральних банків та фінансових регуляторів з впровадження кліматичного ризику, як змінної при наданні позик для клієнтів банків, особливо у вуглецевоємних секторах. Четверта умова – це використання приватним бізнесом власного капіталу для захисту бізнес-операцій від впливу змін клімату. Отже, міжнародна взаємодія, урядові політики, інструменти фінансової підтримки, фіскальної та монетарної політики є ключовими чинниками в досягненні цілей декарбонізації, подоланні глобального інвестиційного розриву та бар'єрів для перенаправлення капіталу на низьковуглецевий розвиток.
В третьому розділі констатовано, що, незважаючи на постійне зниження вартості та вдосконалення технологій чистої енергії, низьковуглецева модель економіки, яка базується на впроваджені стратегії енергетичного переходу, зазнає суттєвих труднощів у розвитку індустрій відновлювальної енергетики. Йдеться, насамперед, про глобальну залежність від Китаю у виробництві літієвих елементів як компонентів для вітрових турбін, сонячних панелей і акумуляторів. Встановлено, що найскладнішими для декарбонізації є найбільш енергоємні виробничі підприємства таких галузей виробництва, як металургія, хімічна промисловість і виробництво цементу. Вирішальне значення для досягнення цілей декарбонізації мають інновації. І якщо до 2030 року можна знижувати викиди вуглецю, використовуючи доступні технології, то надалі скорочення викидів потребуватиме технологій, що виходять за рамки існуючих сьогодні. Залежність від технологій, які знаходяться в розробці, вища в секторах, в яких важко досягнути скорочення викидів. Поки що технології вловлювання, утилізації та зберігання вуглецю складні для комерційного використання і, за прогнозами, потребують десятиліть для впровадження. Країнами-лідерами в інвестуванні в технології зеленого водню і зниженні його вартості до рівня конкурентоспроможного з природним газом є Китай, Японія та Південна Корея. Отже, перехід до якісно нових джерел енергії за понад два десятиліття безпрецедентний з точки зору технологічних перетворень, інвестиційно ємкий, політично залежний. Разом з тим, він є екологічно орієнтованим, стимулює інноваційні процеси та зміцнює потенціал економіки.
На основі вивчення практик переходу глобальних лідерів США та ЄС доведено, що перехід до низьковуглецевої економіки відповідає національним економічним інтересам відновлення економічної сфери на основі зростання конкурентоспроможності економіки шляхом зміни структури вуглецевоємної економіки на користь високотехнологічних видів виробництва з високою доданою вартістю, застосування менш енергоємних технологій виробництва.
Аналіз основних проблем трансформації національної економіки до низьковуглецевої моделі розвитку на основі використання методичного інструментарію МВФ доводить, що сталої тенденції до зниження викидів CO₂ в національній економіці не сформувалося, а її перехід до низьковуглецевої моделі включає такі економічні механізми та фінансові інструменти: підвищення тарифів на емісію CO₂; припинення надання субсидій вугільним шахтам та фінансування будівництва нових електростанцій на вугіллі; перехід до принципу «забруднювач платить»; впровадження зобов’язань інформувати в програмах кредитування про фінансові ризики, пов’язані з кліматом; впровадження політик енергоефективності, інтеграція цілей декарбонізації в монетарні та фіскальні рішення
Загальним науковим результатом дисертаційного дослідження є обґрунтування необхідності реалізації міжнародної та національної політики переходу до низьковуглецевої економіки. З огляду на глобальний характер кліматичної кризи, в роботі доведено, що ефективність такого переходу значною мірою визначається наявністю сукупності дієвих фінансово-економічних механізмів на міжнародному та національному рівні, які здатні забезпечити включення низьковуглецевих технологій у промисловість, запровадження кліматично-орієнтованих практик у землекористуванні, підтримку альтернативної енергетики через міжнародні інвестиції та трансфер технологій. У роботі підкреслено, що успішність цих процесів залежить не лише від внутрішнього адаптаційного потенціалу країн, а й від здатності глобальної фінансово-економічної системи забезпечити справедливий і збалансований перехід з урахуванням асиметрій між країнами.