Формування та розвиток культури виборчої демократії в Україні

Дисертаційне дослідження присвячене проблематиці визначення особливостей формування та еволюції культури виборчої демократії в Україні, а також науково-теоретичне обґрунтування концепції її розвитку в умовах повоєнної ревіталізації
У роботі вперше інтегровано в понятійний апарат галузі наукових знань публічного управління та адміністрування комплексне визначення культури виборчої демократії в публічному адмініструванні, а саме: це сукупність соціальних, політичних, електоральних та інших відносин суб’єктів виборчого процесу, що відображає загальний рівень політичної культури суспільства, й, яка визначається якістю адміністрування виборчого процесу органами публічної влади, у тому числі рівнем їх відповідальності за правову регламентацію та організацію виборчих процедур, забезпечення гарантій вільної і безперешкодної участі громадян у виборчому процесі, а також наявністю дієвих механізмів громадського контролю з боку інститутів громадянського суспільства, що забезпечують прозорість і чесність проведення виборів.
Також автором вперше розроблена й обґрунтована концепція розвитку культури виборчої демократії в Україні умовах повоєнної ревіталізації, яка містить ключові напрями, заходи та очікувані результати щодо відновлення інститутів виборчої демократії, подальшого вдосконалення виборчого законодавства, посилення механізмів громадянської активності й участі в електоральному процесі, покращення системи державного і громадського контролю діяльності суб’єктів публічного адміністрування виборів.
У роботі удосконалено наукові підходи до розуміння сутності таких понять теорії та практики публічного управління та адміністрування, як: «демократія», «вибори», «культура виборчої демократії», «виборча демократія», «принципи виборчої демократії».
Зокрема, поняття «виборча демократія» визначається як органічна складова більш загальної системи – демократичного політичного режиму, який у розвинених демократичних державах світу існує у політико-ідеологічний формі «ліберальної демократії»; обов’язковою умовою для ідентифікації її як такої є відповідність виборів критеріям демократичності, а саме: вільний і чесний характер виборчого процесу, гарантії політичного невтручання в нього чинної влади, відсутність будь-якого примусу чи підкупу виборців. Визначені її основні складові: можливість для громадян вибирати представників у представницькі органи публічної влади всіх рівнів; право кандидатів брати участь у виборах і конкурувати за підтримку виборців; регулярне проведення виборів через певні проміжки часу для визначення партій або осіб, які увійдуть до складу представницьких органів або займуть офіційні посади; врахування більшості голосів або інших критеріїв для встановлення переможців виборів; додержання законодавчих та процедурних норм у проведенні виборів, а також забезпечення їхньої прозорості та справедливості.
Удосконалено методологічний підхід до розуміння ролі принципів виборчої демократії у формуванні її культури, що ґрунтується моніторингу дотримання учасниками, адміністраторами, виборцями та іншими дотичними до виборчого процесу суб’єктами наступних критеріїв: беззаперечної поваги до цінностей демократії; гарантування громадянської участі у виборчому процесі; толерантності та плюралізму в політичному дискурсі; прозорості виборчого процесу та відповідальності політичних акторів перед виборцями; поваги до букви закону; етики та високих моральних стандартів поведінки політичних лідерів та кандидатів.
Удосконалено підхід до періодизації розвитку культури виборчої демократії в Україні, що ґрунтується на методі історичного аналізу становлення та еволюції основних правових інститутів виборчої демократії в Україні, починаючи з періоду після незалежності в 1991 році і до сучасних днів; відповідно це: 1) період після незалежності (1991-2004 роки), що характеризувався формуванням виборчої системи та культури голосування, але і новими викликами, такими як недоліки у проведенні виборів, виборчі фальсифікації та інші проблеми, що породжували сумніви у чесності та прозорості виборчих процесів; 2) період помаранчевої революції та політичних криз (2004 – 2013 роки), якому було притаманні кількаразова зміна виборчих систем, нестабільність у сфері медійної свободи та забезпечення відкритості в політиці; 3) період після Революції Гідності (2014-2022 роки), важливим надбанням якого став Виборчий кодекс, прийнятий в 2019 році, що був важливим кроком на шляху України до покращення виборчого процесу та зміцнення демократії; 4) період правого режиму воєнного стану (з 24 лютого 2022 року) якому притаманне з об’єктивних причин тимчасове «замороження» зусиль держави з покращення виборчої системи та забезпечення більшої чесності та прозорості виборчих процесів.
У дисертаційній роботі також дістали подальший розвиток положення, що узагальнюють особливості функціонування культури виборчої демократії у розвинутих демократичних державах. Це дозволило дисертанту пролити світло на існування серйозних викликів і загроз для нормального роботи інститутів виборчої демократії навіть у таких еталонних осередках ліберальної демократії як США та країн-членів ЄС з високим індексом демократії.
Окремий акцент у роботі було приділено осмисленню ролі системи публічного управління та адміністрування в реалізації принципів виборчої демократії, яка полягає: у забезпеченні розвитку ефективної, прозорої та справедливої виборчої системи та виборчого процесу; управлінні виборчими ресурсами, координації між різними рівнями влади; реалізації виборчих реформ; забезпеченні дотримання виборчого законодавства, захисту прав виборців та у впровадженні технологій для підвищення ефективності та прозорості виборів; забезпеченні разом із інститутами громадянського суспільства та іншими недержавними заінтересованими групами суспільства певний рівень правової культури учасників виборчого процесу.
Також дістала обґрунтування гіпотеза, що вдосконалення організаційно-правового, і зокрема конституційно-правового, регулювання виборчого процесу, що включатиме подальші зміни і доопрацювання Виборчого кодексу, посилення інституційної спроможності ЦВК, а також посилення співпраці з міжнародними організаціями у галузі просування демократичної правової реформи, чинитиме позитивний вплив на формування такої важливої складової культури виборчої демократії як правова культура у сфері виборчих відносин, уособленої в інституті відповідальності суб’єктів виборчого процесу перед виборцями, повазі всіх його учасників до букви закону та дотримання етичних стандартів електоральної поведінки.
Окремо буди визначені актуальні проблеми та викликів розвитку культури виборчої демократії під час та після закінчення правового режиму воєнного стану, до яких, зокрема, належать: технічна неможливість провести загальнодержавні і місцеві вибори відповідно до принципів виборчої демократії на всій території України, що зумовлена, серед іншого, складністю забезпечення належного рівня безпеки як виборчого процесу, значним навантаженням на систему адмініструванням виборів; відсутністю правової бази, яка б вирішувала ці та інші обставини, які виключають проведення виборів; відсутність суспільного запиту на проведення виборів; обмеження свободи інформації в державі; суттєве зниження організаційної та фінансової спроможності політичних партій, особливо місцевих.
Обґрунтовано, що без належного законодавчого реагування на окреслені тут виклики та вжиття низки організаційних публічно-управлінських кроків підготовчого характеру забезпечити призначення, організацію та проведення вільних і демократичних виборів відповідно до принципів виборчої демократії буде неможливо навіть після закінчення дії воєнного стану. Без цього не можливо і забезпечити подальший розвиток культури виборчої демократії в Україні.

Кононенко П. П. Формування та розвиток культури виборчої демократії в Україні : дис. д-ра філософії : 281 Публічне управління та адміністрування / наук. кер. Л. С. Григорович. Київ, 2024. 202 с.