Кафедра політичних наук
Постійний URI для цього зібрання
Переглянути
Нові надходження
Зараз відображається 1 - 5 з 50
- ДокументПропаганда як засіб політичного впливу(2021) Перенчук Іван Євгенович; Олещук Петро МиколайовичМета дослідження : визначити особливості пропаганди як засобу політичного впливу. У ході дослідження визначено теоретичні засади дослідження політичної пропаганди. Досліджено механізм впливу політичної пропаганди. Виокремлено особливості пропаганди у сучасній політиці. Політична пропаганда це такий спосіб розповсюдження влади, за якого відбувається процес підпорядкування – пропаганда захоплює групи, маси та народи. Можна зробити висновок, що лідери, вожді або партії, тобто суб’єкти впливу, завжди мають певні мотиви та потреби у кореляції поведінки людей. Ці мотиви далі виливаються у форму ідей та поглядів, які передаються опосередковано через ЗМІ. Політичну пропаганду можна характеризувати по-різному, але можна виокремити два основних напрямки: перший – функціональний, дослідники якого, наприклад Лассуелл, Ліппманн, описують пропаганду як нейтральне або позитивне явище. Та другий, протилежний, напрямок у дослідженні феномену пропаганди (Адорно, Фромм та ін.), за яким пропаганда критикується саме як засіб для маніпуляції свідомістю мас чи особи. У дослідженні пропаганди є важливим звертатись до вивчення розвитку та становлення масової людини – тобто сприятливої площини, на якій виростають політичні пропаганди. Пропаганда орієнтується на масову свідомість, вона триває нескінченно довго. Механізми реалізації політичної пропаганди полягає у створені, посилені та підтримці речей, що дозволяють ефективно функціонувати та панувати певній владі чи політичному лідеру. Важливим пунктом у веденні пропаганди є міф. Міф як політична технологія у якості елементів містить у собі трансформацію мови, зміну та появу нових слів, насичення промов емоційним забарвленням, впроваджуються ритуали, відбувається реорганізація ієрархії цінностей... Пропаганда залишається важливою ланкою у соціальному організмі.
- ДокументОсобливості реалізації імперативного мандата в системі політичного представництва(2021) Хоменко Павло Юрійович; Петренко Ігор ІгоровичМета дослідження комплексно дослідити особливості реалізації імперативного мандата в системі ролітичного представництва. У ході виконання роботи було досліджено погляди на політичне представництво в контексті їх становлення та історичного розвитку; виокремлено головні особливості, якими характеризувалося політичне представництво у фазі свого становлення; охарактеризовано сучасні типи представництва за (Г. Піткін); окреслено групи осіб, які позбавлені політичного представництва; з’ясовано причини відмови від імперативного мандата в системі політичного представництва. Теоретико-методологічною основою роботи є система загальнонаукових, філософських і спеціальних політологічних методів, а саме: системний, структурно-функціональний, історичний, компаративний, біхевіористський. Системний та структурно-функціональний методи дали змогу розглянути розвиток ідей політичного представництва як комплекс елементів, що утворюють цілісний процес. Зазначені методи дозволили зберегти й розвинути принцип цілісності в дослідженні політичного представництва, з’ясувати погляди різних мислителів та дослідників. Історичний метод дозволив розглянути методологічні засади політичного представництва в контексті їх послідовно-часового розвитку, а також виявити його становлення та функціонування від класичних концепцій до сучасних інтерпретацій. Біхевіористський метод допоміг визначити мотивацію осіб, що відмовилися обирати свого представника. Компаративний метод використовувався при порівнянні теоретичних концепцій різних науковців.
- ДокументОсобливості державної політики України щодо трудової міграції(2021) Філіпович Марія; Петренко ІгорУ роботі зроблено акцент на соціально-філософському світогляді, системному підході, що спирається на єдність соціального та економічного, теорії й практики, наскрізно пронизаних герменевтичною, феноменологічною та екзистенційною діалектикою. Під час дослідження автор користувався такими науковими методами : системний підхід, який дав можливість зрозуміти основне завдання міграційної політики та її складові; структурно–функціональний, який дав змогу визначити основні складові регулювання трудових міграційний процесів та їх взаємозв'язок між ними; порівняльний метод, за допомогою якого було порівняно середньомісячний заробіток в Україні, та найбжчих європейських сусідів які на сьогоднішній день у своїй політиці зробили все для зацікавленості та простоти приїзду робочих мігрантів з України. Дослідження проблеми життєвих стратегій трудових мігрантів дозволяє зробити наступні висновки. Міграція як один з найважливіших демографічних процесів відбувається одночасно у часі та просторі, й має досить широке значення. У цілому, сучасні науковці виокремлюють такі три основні підходи до розуміння міграції: по-перше, це, міграція розуміється як просторовий рух осіб, незалежно від його кінцевих цілей та характеру, по-друге, міграцією називається переїзд особи із однієї держави до іншої з ціллю зміни місця проживання назавжди або на деякий час; по-третє, міграцією вважають як процес просторового руху особи, який в кінцевому результаті завжди призводить до територіального перерозподілу населення як у країні-реципієнті, так й у країні походження.
- ДокументЗабезпечення політичного представництва національних меншин (на прикладі країн Європейського Союзу та України)(2021) Веренчик Дарина Валеріївна; Гончарук Валерій ПетровичМетою дослідження є аналіз політичного представництва національних меншин в ЄС та Україні. У ході виконання роботи досліджено процес зародження та становлення представництва як принципу демократії. Проаналізовано основні механізми забезпечення політичного представництва національних меншин в ЄС. Досліджено механізми політичного представнитцва в Україні у роки незалежності та подальші його перспективи. Об’єктом дослідження виступає політичне представництво національних меншин, як провідний демократичний принцип організації діяльності держави і громадянського суспільства, що заснований на реалізації публічної влади від імені народу та в інтересах народу виборними колегіальними органами. За всю історію незалежності в Україні була відсутня чітка, стабільна політика щодо прав національних меншин. Закон України «Про національні меншини в Україні» має виключно декларативний характер, жодним чином не закріплені конкретні механізми для його реалізації. Створене Міністерство, яке могло повноцінно займатися розвитком національної політики в Україні було досить швидко понижено до статусу Державного комітету, який згодом ліквідовано, а питання національних меншин передано Міністерству культури. Очевидно, що формування належного законодавства, використання різних механізмів для представництва не є достатнім і самі меншини мають бути активними акторами на політичній арені. Так сталося з кримотатарським народом, вони проводили системну політику, були відкриті до діалогу і прийняття консенсусу, чітко формулювали свої цілі, що привернуло увагу влади.
- ДокументПолітична еліта сучасної України: особливості формування та перспективи розвитку(2021) Мороховець Валерія; Шляхтун Петро ПанасовичФормування еліти в Україні має цілий ряд особливостей, пов’язаних з тенденціями розвитку окремих регіонів. До їх числа відносять клановість української регіональної еліти, яка стала наслідком радянського минулого країни, формування великих фінансово-промислових груп, які намагаються лобіювати власні інтереси, відсутність інтересу до осмислення тих подій, що відбуваються в країні. На підставі проведеного аналізу виникнення та функціонування політичної еліти України зроблено висновок, що історія розвитку держави – це постійний процес оновлення еліти. Цей процес є дуже важливим для політичної системи, який необхідний для включення нових членів, що володіють владними повноваженнями, що дозволяє наситити її новими поглядами, ідеями і всім необхідним для підтримки існування політичної системи і запобігання політичної кризи і революційних перетворень Для дослідження теми політичних еліт були використані такі наукові методи: системний, що дозволило узагальнити та систематизувати погляди вчених на проблему, яка вивчається; структурно-функціональний, за допомогою якого були розглянуті різні складові частини предмета дослідження у взаємозв’язку; історичний, що допомогло дослідити формування та розвиток складових елементів предмета дослідження у історичній відповідності та хронологічній послідовності; метод прогнозування, за допомогою якого на основі аналізу даних ретроспективного періоду здійснено передбачення стосовно майбутнього розвитку та перспектив політичної еліти України.